Та, Що Привозить Волинських Воїнів На Щиті: «Зустріч із дітьми полеглих Героїв щось у мені перевернула»

Тетяна  Потоцька – приватний підприємець, займається ритуальним і туристичним бізнесом. Її турфірма пропонує паломницькі поїздки в Грецію, Ізраїль, Туреччину... Нині волинянка може заробити собі на життя й допомагає іншим, хоча й каже, що належить до класу «нижче середнього».  Але їй доводилося переживати і значно скрутніші часи.

– Було декілька моментів, коли доводилося шукати по всіх закутках, кишенях, шухлядах копійки, щоб придбати буханець. Дуже важко було у 1992 році, коли помер мій тато і ми з мамою залишилися самі... Інший складний період настав, коли у мене забрали бізнес у столиці. Один із прокурорів поклав око на це підприємство – і мені приставили пістолет до скроні у прямому значенні цього слова. Я залишилася з величезними боргами. Крім того, якогось співчуття від знайомих людей майже не відчувала. Все це далося зовсім нелегко, – пригадує жінка.

Тетяна Потоцька ледь не живе за кермом й давно не може підрахувати, скільки кілометрів здолала під час волонтерських поїздок... Фото із сайту life.pruda.com.ua.

 Нині чоловіки із родини Тетяни Потоцької воюють на фронті. Вона ж ледь не живе за кермом й давно не може підрахувати, скільки кілометрів здолала під час волонтерських поїздок. Зараз волинянка чітко знає, що і як має робити, але коли 24 лютого 2022 року перша ракета прилетіла у Луцьк, все було інакше.

– Мене розбудив дзвінок від брата. Він – військовий льотчик, живе неподалік аеродрому. Каже: «Таню, прокидайся. Війна». Я зразу не могла збагнути. Довго сиділа на ліжку, перемелювала цю думку. А потім пила пігулки, бо стрибнув тиск, – розповідає волонтерка. – Я поїхала на фронт, навіть не усвідомлюючи, як і багато хто на Заході країни, що таке війна, що таке ракетні атаки. Тоді, потрапивши під обстріл, я навіть намагалася щось фотографувати. Тепер розумію, наскільки це було нерозважливо.

Щоразу більше з'являється «волонтерів», які передають два ящики вживаних речей, роблять мільйон фотографій – і вже називаються благодійним фондом. 

Уперше пані Тетяна поїхала на передову за полеглим батьком своєї подруги.  Тоді її машину усім необхідним для бійців завантажили волонтери з Рівного. А згодом працівники військкомату попросили допомагати й далі доставляти тіла Героїв.

– Так сталося, що першого загиблого після 24 лютого лучанина привезла я... Він виявився сином мого знайомого. Коли вирушала в дорогу, про це ще не знала... – пригадала волинянка.

Спочатку вона їздила на фронт сама, одним бусом. Згодом зрозуміла, що це небезпечно, і допомогу стали возити дві машини. А з минулої поїздки вже повернулося шість мікроавтобусів.

– Після того, як я влаштувала свято для дітей полеглих Героїв, щось у мені перевернулося і я стала ще більше доставляти допомоги на фронт.

Щоправда, нині дуже складно знайти потрібні ресурси: кошти на пальне, вже не кажу про те, що тих шість водіїв у дорозі потрібно погодувати. З іншого боку, помічаю, як щоразу більше з'являється «волонтерів», які передають два ящики вживаних речей, роблять мільйон фотографій – і вже називаються благодійним фондом. Усе це сильно контрастує з моїм ентузіазмом на початку повномасштабного вторгнення росіян, коли виносила зі своєї хати все, що тільки можна. Чимало людей нині заробляють на війні, й тут ідеться про дуже великі гроші. 

* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs). 

Леонід ОЛІЙНИК.

Читайте також: «Біля «Титаніка» затонув «Титан»: усі пасажири загинули».