Ковельчани батько і син Ткачуки разом б’ють ворогів!

Про бойовий шлях тероборони Волині та про свій власний виданню АрміяInform розповів начальник штабу окремого Ковельського батальйону Волинської бригади Сил ТрО ЗСУ майор Андрій Ткачук, який захищає Україну на Cході разом із сином Михайлом (обоє на фото).

З 2015 року Андрій Ткачук воював на посаді командира взводу в окремій танковій Криворізький бригаді імені Костянтина Пестушка, де він з невеличкою перервою прослужив до 2019-го, та вирішив остаточно піти на заслужений відпочинок. Але 24 лютого 2022 року росіяни знову зруйнували мрії чоловіка про вільний час, риболовлю і вирощування городини.

– Після звільнення я перебував в оперативному резерві першої черги, дзвінок із військкомату із запрошенням повернутися на службу пролунав ще ввечері 23 лютого. Тоді я хворів на коронавірус, тож наступного дня мене відправили додому лікуватися, – розповідає офіцер. – Я виховую трьох синів, наймолодший із яких, Михайло, закінчив виш із військовою кафедрою. 27 лютого ми прибули до військкомату вже вдвох, а інші двоє залишилися доглядати бабусю, хоча свого часу записалися до резерву нашого батальйону ТрО всі разом. Це було моє рішення.

Батька із сином відправили до Ковельського батальйону Волинської бригади Сил ТрО ЗСУ, що тоді перебував на стадії формування. Андрія Ткачука призначили начальником командного пункту, а Михайла Ткачука – командиром взводу стрілецької роти.

 Андрій Ткачук розповідає, що найстрашніше на війні – це хвилюватися за своїх дітей, які також воюють.

– Тоді було дуже багато охочих вступити до лав нашого батальйону. Здебільшого приходили люди, які не мали бойового досвіду або й взагалі не служили у війську. Ті з нас, хто пройшов АТО/ООС, намагалися передати його новобранцям. Уже за кілька тижнів ми разом із підрозділами МВС здійснювали охорону важливих об’єктів, а у квітні зайняли другу лінію оборони вздовж державного кордону з білоруссю та почали її інженерне обладнання. Водночас тривало комплектування та бойове злагодження підрозділів, тож після закінчення цього процесу, наприкінці травня, ми перемістилися на першу лінію оборони, а дислокована там механізована бригада вибула на Схід, – зазначає офіцер. – Охороною кордону ми займались приблизно протягом року. У становленні та забезпеченні батальйону всім необхідним нам дуже допомагали місцеві громади та органи самоврядування.

Після прибуття до району ведення бойових дій на Луганщині батальйон так само спочатку зайняв другу смугу оборони, а потім, після «вростання» в обстановку, змінив на першій лінії підрозділи однієї з механізованих бригад.

– На жаль, під час висування на першу лінію оборони нам не вдалося уникнути втрат. Ворог знав про ротацію, тож здійснював шалений вогневий вплив. Ба більше, довідавшись, що ми підрозділ ТрО, противник одразу спробував нас атакувати, сподіваючись видавити із займаних позицій. Та рашисти не знали, що таке воювати з хлопцями з Волині. Ми відбили всі ворожі атаки, а нещодавно повернули ще й 250 метрів нашої землі та покращили своє тактичне положення. Нині окупанти вже не почувають себе навпроти наших позицій так вільно, як раніше. Як тільки наша розвідка виявляє їхні цілі, ми одразу туди насипаємо. Хлопці вже відчули смак перших перемог, які їх дуже надихають. Завдяки нашим волинським громадам та нашому комбату ми маємо у своєму арсеналі й різноманітні дрони, Starlink, багато інших корисних речей, – каже Андрій Ткачук.

Чоловік розповідає, що найстрашніше на війні – це хвилюватися за своїх дітей, які також воюють. Щоразу, коли його син йде виконувати завдання, він із завмиранням серця очікує на його повернення.

– Якось мій син Михайло, командир зенітного артилерійського взводу, вибув на виконання бойового завдання, а я займався своєю штабною роботою. Побратими довго не наважувалися сказати мені, що сина поранило, але ж раптом я запитав про нього, як то кажуть, у лоб, і мені повідомили, що він перебуває на нашому стабілізаційному пункті. Я одразу вирушив туди, побачив, що син легко поранений, перекинувся з ним кількома словами та повернувся у штаб, – ділиться спогадами майор. – У нашій родині так заведено, що чоловіки не повинні скаржитися на свої проблеми, мають вирішувати їх самотужки. Для мене головним було впевнитися, що син живий.

Олексій МАЗЕПА, кореспондент АрміяInform.

Читайте також:

= «Сьогодні у Луцьку Володимир Зеленський зустрівся із Анджеєм Дудою (Фото)»;

= «Герой газети «Волинь» отримав «Золотий хрест» від Залужного!»;

= «Ступив на рідне подвір’я двома ногами: поранений боєць з Волині вчиться ходити з новим протезом».