«Пам'ятай, що перед тобою людина». Колонка мами 4-х дітей
– Мам, а що в того військового з ногою? – Це наш захисник. Він втратив ногу під час бою з росіянами. Тепер у нього протез. – Протез?
Ми з сином натрапили на відеоролик, на якому військовий вчиться ходити, і, зрозуміло, дитина захотіла більше інформації. Розповіла йому, що протез дає змогу більш-менш нормально жити, і що я вдячна цьому незнайомому чоловікові, що він захищав Україну і нас. «Йому боляче?» – допитувався малий. Ми говорили про співчуття і про вдячність. Однак ця тема надто делікатна, складна й така, що ще, на жаль, довго буде актуальною, тож отримала коментар у сімейної психотерапевтки й авторки численних книг про виховання дитини Світлани Ройз.
Передусім, каже фахівчиня, пояснювати дитині, як сприймати військового з інвалідністю, потрібно до того, як вона почне проявляти цікавість безпосередньо на вулиці й при ньому. Адже зазвичай дошкільнята питають саме так. Світлана Ройз акцентує увагу на тому, що дорослому спершу самому потрібно усвідомити свої почуття, пережити нормальне в такій ситуації відчуття болю за людину, обрамити думки в слова, а тоді вже братися пояснювати щось синові чи доньці – можна так: «Під час війни багато людей втратили кінцівки. Це боляче і страшно, і людині потрібно вчитись заново ходити, рухатись. Вчитися тому, що раніше вміла. А коли вона повертається додому, можливо, доводиться вчитися змінювати життя, наприклад здобувати нову професію. І їй необхідно багато сил, мужності й підтримки, щоб це зробити. Для того, щоб люди могли знову бути рухливими, винайшли спеціальні засоби – протези. Вони є різними. На деяких можна танцювати, бігати, стрибати і навіть відчути дотики. Іноді люди з інвалідністю пересуваються на кріслах колісних. Уяви, як їм може бути незручно підійматися в ліфті, заходити в транспорт та магазини. І нам потрібно зробити наші дороги та міста такими, щоб усім було комфортно… Коли ми зустрічаємо когось, хто виглядає для нас незвично, нам хочеться його роздивитись. Але для самої людини це може бути неприємно. Тому намагайся поводитись природно. Перед тобою людина… Якщо ми бачимо воїна з протезом чи на візку, ми можемо висловити йому вдячність – сказати «дякую» чи прикласти руку до серця».
Важливо, щоб дитина роздумувала і про те, як могла би підтримати людей з інвалідністю. Є про це і мультики з героями з каліцтвом, є і книги (наприклад, «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама», «Різдвозавр»). Головне – говорити про це в родині.
Маєте свої рецепти, як будувати й підтримувати стосунки з дітьми, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
