Чому міністр Ляшко не насмілився сказати правду нововолинцям?

....за ким останнє слово, пане міністре?

Питання про отримання статусу кластерної лікарні давно перейшло в розряд гостродискусійних між двома найбільшими містами Володимирського району: Нововолинськом і Володимиром.

І «перетягування канату» давно вже дійшло б фіналу, якби від початку цього етапу медичної реформи наші державні мужі мали чітку позицію, дотримувалися визначених ними ж самими критеріїв поділу, не боялися говорити відверто з «низами». Змагання між лікарнями зрозуміле, тому що кластерний заклад отримає переваги в матеріально-технічному забезпеченні, фінансуванні, що в підсумку вплине на якість медичних послуг.
Ще торік у вересні під час обговорення цього питання зазначали, що за багатьма показниками шахтарське місто йде попереду, й наголошували, що жодні додаткові критерії (а це, звісно, адміністративний статус тощо) не повинні переважати над якістю.

Тоді в обох містах жваво заговорили про власні пріоритети, які профільне міністерство повинне врахувати під час прийняття важливого рішення. І хоч окремі активісти в соцмережах переходили на «високі» тони в дискусії, загалом два міста намагалися її вести толерантно і доброзичливо. А паралельно покращували умови у своїх закладах. Тоді й прозвучала думка про можливість об’єднатися або в ідеалі – отримати кластерність медзакладам обох міст.

Тоді ж депутати Нововолинської міської ради прийняли звернення до міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка, голови профільного комітету Верховної Ради України Михайла Радуцького, народного депутата Ігоря Гузя та інших високопосадовців про необхідність створення спеціальної комісії з визначення кластерної спроможності двох медичних закладів. Але схоже, що жодного результату це не дало.
Бо під час минулорічного візиту на Волинь Віктор Ляшко висловив думку саме про надання переваг Володимиру (мовляв, двом присвоювати територіально недоречно) або як альтернатива – об’єднання двох лікарень. Хоча міський голова Нововолинська Борис Карпус зазначив, що вони не раз зверталися в міністерство для уточнення критеріїв, щоб знати, чи відповідає НМЦЛ заявленим вимогам. І після зауважень вдосконалювали матеріальну базу.

Та чи почули голос громадськості у високих столичних кабінетах, стало відомо минулої суботи, коли на вимогу народного депутата Ігоря Гузя міністр Ляшко прибув-таки в шахтарське місто.

Урядовець оглянув медзаклад, послухав, що було зроблено за рік. Потім розпочалося обговорення питання. Вже з перших хвилин його виступу стало зрозуміло, що, швидше всього, Нововолинськ залишиться «при бубнових інтересах». Для пом’якшення ситуації міністр зазначив, що в разі, якщо лікарня не отримає статус кластерності, вона все одно підпадає під програму медичних гарантій. Звісно, за умови відповідності нормам, які прописані в НСЗУ. А щоб їх створити, порекомендував лікарні оновлювати інфраструктуру… власним коштом або домовлятися із місцевими радами. Бо в державі коштів для цього недостатньо.

І фразою: «Бо я не можу з державного рівня фінансувати і розвивати тут за 20 кілометрів дві лікарні… Я як міністр зобов’язаний подивитися і визначити, куди інвестувати обмежений ресурс», – завуальовано підсумував. На конкретне запитання головного лікаря Олега Шипелика, чи можна від відомства отримати авансом статус кластерної лікарні, якщо буде виконано певні умови за рік, Віктор Ляшко не дав однозначної відповіді.
З таким твердженням категорично не погодився народний депутат Ігор Гузь. Він наполягав присвоїти й Нововолинській лікарні статус кластерної як виняток. Нагадав, що облдержадміністрація не заперечує проти цього. В іншому випадку, як висловив свій невтішний прогноз нардеп, у Нововолинську буде відтік фахівців і лікарня зруйнується.

Віктор Ляшко лише мовив, що остаточне рішення ще не прийнято. То, вибачте, панове, за ким має бути вирішальне слово, як не за міністром?

…як шахтарі відстояли «генерала»

Останні роки гірники нововолинських шахт час від часу перебували в епіцентрі уваги. Спочатку страйкували, інколи з перекриттям дороги, через невиплату зарплати. Потім, навіть у час воєнного стану, їхні протести стосувалися призначень керівників шахт. Торік не допустили на робоче місце новопризначеного директора шахти №9, яка, хоч і добуває ще вугілля, перебуває у статусі такої, що закривається. Згодом ця практика зачепила ДП «Волиньвугілля», де генеральні директори змінюються досить часто.

Впродовж майже трьох тижнів біля державного підприємства «Волиньвугілля» у Нововолинську збиралися гірники шахти «Бужанська» на мітинг проти поновлення на посаді колишнього генерального директора Юрія Ключковського. І хоч останній служив у ЗСУ і звільнився у зв’язку з досягненням граничного віку перебування на службі, для гірників це не стало стримуючим фактором. Вони розповідали, що їхній колектив не має бажання працювати з Ключковським, адже під час його минулого керівництва не побачили позитивного результату роботи. Вони вважають, що для збереження останньої у волинському регіоні шахти у кріслі «генерала» має бути Микола Шикер. За час його піврічного керівництва відновився видобуток вугілля, запустили нову лаву і – що найголовніше – люди почали отримувати пристойні заробітки. На робочі місця повернулися навіть ті, хто раніше розрахувався. І в міністерстві прислухалися.

За час піврічного керівництва Миколи Шикера відновився видобуток вугілля, запустили нову лаву і – що найголовніше – люди почали отримувати пристойні заробітки. На робочі місця повернулися навіть ті, хто раніше розрахувався. 

Голова Волинського теркому працівників вугільної промисловості Роман Юзефович вважає, що на «Бужанській» вистачає запасів, аби ще десятиріччя мати робочі місця, добувати вугілля, розвивати регіон. І 90 осіб, мобілізованих у ряди ЗСУ з вугільного підприємства, хочуть після війни повернутися на шахту, нормально працювати тут, а не за кордоном, аби утримувати свої сім’ї.

А вугілля, навіть «бужанське», яке йде на збагачення перед потраплянням до споживача, Україні потрібне. Теплоелектростанції його використовують. Адже через російську агресію шахти на Донеччині та Луганщині не можуть повноцінно функціонувати. Більшість населених пунктів Донбасу, де здійснюється вуглевидобування, розташовані в зоні бойових дій, окуповані або заблоковані ворогом… А нам ще треба пережити найближчу зиму, яка, вже зараз видно, буде нелегкою. Тому без нововолинського вугілля, очевидно, не обійтися. І завдання на найближчу перспективу – зберегти те, що маємо, не дозволити нікому знищити до кінця промислові об’єкти, які працюють для зміцнення економіки України.

…щоб повернути сусідньому селу історичну назву

Я народилася і виросла у прибузькому Млинищі. І воно, і сусідні села, які опинилися на самій межі з Польщею, мають цікаву біографію. Особливо багато розповідали старожили про Цуцнів, який уже в пору мого дитинства мав нову назву – Петрове, в честь героя радянського союзу, заступника політрука 7-ї прикордонної застави 90-го Володимир-Волинського прикордонного округу сержанта Василя Петрова, який загинув неподалік 22 червня 1941 року. Нам, тодішнім школярам, малювали з нього образ героя, а щоразу в роковини смерті вшановували. І хоч через радянську пропаганду земляки нібито змирилися з новою назвою, у розмовах й досі називають своє село Цуцнів.

Найбільш патріотично налаштовані вірили, що рано чи пізно історичну назву буде відновлено. Адже перша письмова згадка про це село міститься в грамоті 1376 року, коли князь Юрій Холмський подарував Цуцнево церкві Пресвятої Богоматері у Холмі. З цього села у великий світ вийшло чимало талановитих і працьовитих людей. Є там ще одна визначна пам’ятка – святе джерело, куди щороку на третій день Трійці приходять поклонятися віруючі.

І ось на виконання закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» Національна комісія зі стандартів державної мови рекомендує змінити понад 1,4 тисячі назв сіл, селищ і міст України, серед яких і село Петрове. Ці населені пункти названі за радянської влади на честь енкаведистів, які загинули під час Другої світової війни. І, вочевидь, ці села мають перейменувати. Яку саме назву їм надати – повернутися до старих історичних чи придумати нову, відповідну до сучасних умов, це вже справа мешканців, краєзнавців та місцевої влади.

Після цього голова Поромівської ТГ Олег Савчук на своїй сторінці у фейсбуці повідомив про розгляд пропозиції щодо повернення селу Петрове попередньої назви – Цуцнів. Вони започаткували онлайн-опитування, де за кілька днів більшість людей висловилася за те, щоб повернути селу його справжню назву. Решта мешканців, побоюючись витрат на переоформлення документів, хотіли б залишити все так, як є.

Олег Савчук додав, що для достовірного вивчення громадської думки в селі проводять подвірне опитування. Сам голова виступає відновлення назви Цуцнів і сподівається на підтримку земляків, аби офіційно змінити назву села. Напевно, настав час остаточно скидати ворожі ідеологічні пута, які впродовж віків затьмарювали українську ідентичність, перекреслювали нашу багатющу історичну спадщину.