«У нашій родині всі жінки войовничі!».
Мати трьох дітей записалась медиком у Територіальну оборону
Вона служить в одному з батальйонів Харківської окремої бригади ТрО
Вікторія на псевдо Сова – мати трьох дітей віком від 9 до 12 років. Хоча і має освіту медичної сестри, до широкомасштабного вторгнення служила в поліції. Щойно московити пішли великою війною на Україну, жінка евакуювала дітей, а тоді відразу приєдналася до лав тероборонців. Наразі вона обіймає посаду бойового медика.
– По-іншому я не могла… Відчуваю, що так треба! Знаю, що мій обов’язок – бути тут, на передовій, і допомагати побратимам виборювати наше право на життя, – ділиться військовослужбовиця.
Вона розповідає, що в ухваленні складного рішення – залишитися з родиною чи боронити Україну, важливим чинником для неї стало і те, що її підтримала мати, яка свого часу також брала участь у бойових діях – теж як медик.
– Мама сказала, що розуміє мене… У нашій родині всі жінки войовничі! І я благословлю своїх дітей на цей шлях, якщо вони виявлять бажання одягти український однострій. Але все ж таки сподіваюся, що саме моє покоління знищить останнього москаля, а нашим дітям залишиться лише слухати розповіді про славетні подвиги і мужність українських воїнів та пишатися ними!
До обов’язків бойового медика входить надавати допомогу побратимам у разі захворювань, направляти їх на лікування до медичних закладів та на реабілітацію. Але в зоні бойових дій, як це було під Бахмутом, що на Донеччині, Сова часто особисто брала участь в евакуації поранених – з уламками від снарядів у тілах, ампутаціями кінцівок, різноманітними травмами…
Коли буває тяжко на душі, згадую хлопця, який зазнав дуже складного поранення, але попри це зберігав почуття гумору – ми над ним плачемо через його рани, а він намагається жартувати та втішає нас: «Все добре!».
– Моя посада, на жаль, не передбачає якихось позитивних моментів – це суцільний біль: як мій – душевний, так і моїх побратимів – через поранене тіло. Але в пам’яті частіше закарбовуються миті, коли люди дякують за врятоване життя – і військовослужбовці, і цивільні, яким я надавала допомогу. Їхні погляди, їхні очі назавжди залишаються в серці! Коли буває тяжко на душі, згадую хлопця, який зазнав дуже складного поранення, але попри це зберігав почуття гумору – ми над ним плачемо через його рани, а він намагається жартувати та втішає нас: «Все добре!». Ми і досі з ним спілкуємося – знаєте, він зміг зберегти свою життєрадісність і прагнення до життя, незважаючи на біль, який відчув… Саме такі речі мотивують працювати й надалі!
Як і всі українці, Сова мріє про Перемогу над російськими окупантами. Каже, що для параду на честь Перемоги в шафі вже приготовлений комплект однострою.
– Мрію, що в той день ми пройдемося маршем вулицями звільнених українських міст, а потім будемо обійматися одне з одним. Мрію, як обійму своїх дітей і вже не розстануся з ними! Вірю, це станеться вже незабаром!
Оксана ІВАНЕЦЬ, кореспондент АрміяInform.
Читайте також: Віддала сина росіянам і пошкодувала про це: як українська мама повернула дитину з росії.
