«Спочатку був на Донеччині. Потім перекинули на Харківщину, ближче до російського кордону. Після цього воював на Луганщині».
Поранений захисник з Волині ступив на рідне подвір’я обома ногами
Мешканець села Цир, що на Любешівщині, Валентин Михалик – перший військовий, якому на Волині встановили протез нижньої кінцівки. Сталося це у медичному центрі реабілітації учасників бойових дій. Тож через пів року після поранення чоловік заново учиться ходити
Звістку про початок повномасштабної війни Валентин Володимирович почув удома. Чоловік відразу розумів: він – один із тих, кого можуть покликати на захист Батьківщини. Адже після закінчення місцевої школи проходив строкову службу. І нехай то було давненько, бо Валентину Михалику вже сорок сім літ, усе ж військовий досвід мав. Не помилився. І, як тільки у березні 2022-го отримав відповідний дзвінок, відразу пройшов медкомісію. А вже 16 липня його мобілізували.
«Ось так із будівельника я став стрільцем-санітаром», – каже чоловік. Фактично все своє життя він їздив на сезонні заробітки – зводив будинки у різних країнах. Треба ж було годувати сім’ю, ростити сина й доньку. Потім – справити обом весілля.
Декілька тижнів наш земляк провів у Володимирі. Далі ж у складі 14-ї ОМБр вирушив на Схід. «Спочатку був на Донеччині. Потім перекинули на Харківщину, ближче до російського кордону. Після цього воював на Луганщині», – перераховує місця своєї дислокації захисник України. То вже нині він про це говорить спокійно. Але насправді лишень Богу та самому Валентину Володимировичу відомо, що він пережив за ці місяці служби. Кожен день була боротьба за життя. Адже небезпека від підступного ворога підстерігала на кожному кроці. Ось такий один крок і став вирішальним у його житті.
Четверо хлопців подолали дистанцію благополучно. А я випадково наступив на міну…
Той злощасний листопадовий день ніколи не зітреться із пам’яті воїна. «Ми займали позицію. Але виявилося, що там уже були росіяни. Вони раніше її зайняли. Ми БТРом під’їхали, далі йшли пішки. Четверо хлопців подолали дистанцію благополучно. А я випадково наступив на міну…» – пригадує Валентин Михалик, як отримав поранення.
Звісно, у той страшний момент нічого не розумів і не відчував. Частину однієї ноги відірвало, другу покалічило. То добре, що побратими були поряд. Евакуювали на безпечніші позиції. Потім пораненого бійця відправили на
Харківщину. Там і ампутували йому частину кінцівки, яку, на жаль, не вдалося зберегти. Ще місяць провів чоловік на лікуванні у Полтаві. А вже після того повернувся додому, на рідне Полісся.
Тут, у Цирі, за підтримки найрідніших він заново повертався до життя. Помаленьку вчився ходити на одній нозі, спираючись на милиці. Але, звісно, найбільшим його бажанням було стати на дві ноги. Тож коли Михалики дізналися про таку можливість, відразу ж вирішили нею скористатися. Так наш земляк опинився у медичному центрі реабілітації учасників бойових дій, що в Луцьку. Там йому, першому на Волині військовому, поставили протез.
І нещодавно Валентин Володимирович повернувся в село й ступив на рідне подвір’я двома ногами.
Чоловіка чекає довгий період реабілітації. Але й сьогодні він мріє вибратися на риболовлю, оскільки дуже любить це заняття. А ще сподівається, що колись зможе навіть поганяти м’яча із внуком чи внучкою, яких Михалики вже
очікують.
Наталія МУХА, редакторка газети «Нове життя».
