Лілія обрала шлях Воїна у 14-ій волиньскій ОМБР. І стала навіки Героєм...

Лілія була родом із села Зарічанка, що на Хмельниччині. Освіту здобула у Чемеровецькому фаховому медичному коледжі.

«Всі, хто знав її у мирному житті, захоплювалися її оптимізмом, розумом, людяністю, силою волі. Лілія обрала шлях Воїна. Вступивши до лав ЗСУ, стала бойовим медиком. На службі вона проявила себе людиною сильних вчинків, максимальної відповідальності при виконанні бойових завдань», — розповіли працівники місцевої селищної ради.

«Вона прийшла в коледж не тому, що він близько, не тому, що так вирішили батьки. Медицина була її мрією, вона бачила себе членом бригади екстреної медичної допомоги, хотіла рятувати людей», — згадують про дівчину в навчальному закладі.

Ліля все намагалася робити досконало: гарно вчитися, бути у вирі студентського життя, не втратити жодної хвилини – так, ніби спішила жити, ніби передчувала, що треба все встигнути. Працьовита, чесна, людяна, світла дівчина з багатодітної віруючої родини.– Коли Ліля чергувала в аудиторії, то підлога сяяла так, наче вдома перед Великоднем, вона просто не вміла робити щось абияк, не могла не довести справу до кінця, – каже колишня кураторка Лілі, і її голос бринить від сліз.

Дівчина потрапила в 14-ту ОМБр. Вона хотіла рятувати людей у мирний час, а довелося виносити поранених із поля бою, шепотіти молитви і закривати очі тим, кого не вдалося вирвати з лап смерті, надавати допомогу побратимам в окопах і вивозити їх під обстрілами в евакомобілях і навіть прикривати своїх вогнем із гранатомета. Тому що війна – це війна.

Крім допомоги пораненим, прикривала наступ наших воїнів із гранатомета.

Торік представники 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого писали про героїзм Лілії Шулик. За їхніми словами, вона з побратимами звільняла північ Харківщини. Крім допомоги пораненим, прикривала наступ наших воїнів із гранатомета. І була впевнена, що нічого особливого в її вчинку немає.

«На той момент треба було прикрити хлопців. Я це вмію і можу, тож зроблю все, що в моїх силах, для нашої Перемоги! Звісно, рідні не здогадувалися, що і де я роблю, головне, щоб вони не хвилювалися. А я, як і кожен із нас, чітко знала, як діяти, аби вибити наволоч із займаних позицій», — розповідала Лілія Шулик.

«Вона для нас, як сонечко, ми любимо її за бойовий, але погідний характер, за веселу вдачу і ямочки на щоках», – казали про неї її побратими.

На фронті вона зустріла свого коханого. Зустріла… і поховала два місяці тому. Про що думала над його могилою у Львові, що обіцяла йому? Може, прожити життя за двох?.. Стільки мрій, стільки надій, стільки планів...

«...Ліля, Лілечка… Ти б мала заплести восени кіски маленькій донечці, коли та піде у другий клас, нарізати їй різнобарвних айстр, стиснути в руці маленьку долоньку… Ти б мала колись віддавати заміж сестричок, пекти їм весільний коровай… Ти б мала бути успішною, красивою, щасливою жінкою. А залишишся назавжди такою, як на цій випускній світлині…

Ти віддала найдорожче, що у тебе було, — життя… Дякуємо, що боронила, за допомогу побратимам у нелегких боях, за те, що рятувала їм життя», — пише подруга загиблої Ірина Марчак.

За матеріалами medchem.km.ua, volynpost.com.

Наталка НЕКОЗ.

Читайте також:

= «Порошенко з депутатом польського Сейму Ковалем приїхав на фронт і передав техніку у бригади ДШВ»;

= «У волинській теробороні служить Нік – пес-ОРКОДАВ»;

= «Американці розповіли, чому українці змушені були змінити тактику контрнаступу».