«Нехай Всевишній приставить до цього авто ангела-охоронця».
А 40-ве освячене у Свято-Миколаївській церкві Луцька авто на фронт – від майстрів із «Житлобуду-2»! (Фоторепортаж)
Настоятель храму отець Микола Гой переконаний: «Поб’ємо путіна тоді, коли кожен з українців внесе свою «лепту вдовину» в нашу Перемогу»
– Наш друг із Камінь-Каширщини Вітер, який зараз на передовій, попросив виручити із авто. Тож зібралися колективом... – скромно розповідає про благородний вчинок ТзОВ «Житлобуд-2» його керівник, заслужений будівельник України Леонід Стефанович. – Як кажуть, з миру по нитці – сироті сорочка...
Знаючи уже чимало років цю людину, фанатично закохану в свою справу, продовжувача династії зодчих («Мій дід був будівельник, обидва мої зяті – будівельники»), яка звела близько 10 000 квартир тільки в Луцьку й околицях, а скільки ще по Волині шкіл, садочків, спортзалів, я й вмовив його розповісти про нинішню подію. Бо чув, що чимало коштів свого підприємства Леонід Степанович вклав під час зведення фортифікаційних споруд на Сході після першого вторгнення росіян у 2014 році. Знаю, що й зараз, після обстрілів ракетами нашого Луцька, його організація допомагала відновлювати деякі об’єкти власними будівельними матеріалами – дошками, піском, щебенем, бетоном... І ось знову подарунок на фронт – автомобіль.
Але Леонід Степанович стояв на своєму: про передачу авто солдатам напишіть – а нас просто згадайте, якщо вважаєте за потрібне. Краще подякуйте всім воїнам, які дають змогу на Волині у час війни зводити нові об’єкти.
...То хто ж такий насамперед той Вітер? А Вітер, виявляється, – це «бойовий голова» колишньої Гуто-Боровенської ОТГ Михайло Оліферчук, який ще 2014-го брав участь у боях за Іловайськ. Батько трьох дітей знову на одній із найгарячіших ділянок фронту.
– Чому він Вітер, питаєте? – усміхається Леонід Степанович. – Напевне тому, що Михайло Іванович живе біля Стоходу, а там вітри частенько шугають...
І у фронтовій зоні теж часто треба їхати «з вітерцем», щоб виконати завдання, врятувати когось чи банально самому врятуватися... Тож джип від «Житлобуду-2» – подарунок у «десятку».
– Бажаю здоров’я! Вітер просив забрати авто, бо йому не виходить приїхати, а я саме на кілька днів заскочив додому... – каже солдат, який виходить із того «подарунка» – перефарбованого під хакі джипа «ніссан».
Тисне руку. Справжня. Солдатська. Хоч, видно, і не хліборобська. В словах, жестах, погляді вояка – впевненість і спокій. Сергій. «Хакер із Каменя», – каже про себе.
Комп’ютери – це його світ. «Вдома в мене майже все комп’ютеризоване», – усміхається. І розповідає про тих, кого найперше захищає, – доньок Олександру і Марійку та дружину Юлію.
Сергій пішов на фронт ще 2014-го, потім була невеличка перерва, тепер знову допомагає бити москалів за допомогою аеророзвідки, адже комп’ютери – його світ і на передовій.
– Страх. Смерть. Кров. Все бридке, що є на землі, – так характеризує війну. І продовжує: – Я реаліст, тому розчарую оптимістів: якщо не станеться нічого надзвичайного, а буде так приблизно, як зараз, то війна у нас ще триватиме років 5–7... Але ми обов’язково переможемо!
Батько трьох дітей знову на одній із найгарячіших ділянок фронту.
...Просили у Всевишнього приставити до цього авто ангела-охоронця, а воїнам повернутися додому з Перемогою священнослужителі Свято-Миколаївського храму ПЦУ міста Луцька – його настоятель Микола Гой і клірик Микола Лазука, які здійснювали обряд освячення машини. Для них це 40-й автомобіль, який окропили святою водою перед відправленням на передову. Хор півчих додавав особливої атмосфери...
Фото Анастасія ГОЯ.
Але питання, скільки ще триватиме ця війна, скільки жертв серед українців вона забере – так і витало в повітрі. Звертаюся з ним до священнослужителів.
– Поб’ємо путіна тоді, коли кожен з українців внесе свою «лепту вдовину» в нашу Перемогу... – каже отець Микола Гой. – Коли кожен усвідомить, що війна стосується всіх, а не за принципом моя хата скраю – я нічого не знаю. Ще й ховаюся від повістки...
Фото Анастасія ГОЯ.
Фото Анастасія ГОЯ.
Фото Анастасія ГОЯ.
Фото Анастасія ГОЯ.
Фото Анастасія ГОЯ.
Для них це 40-й автомобіль, який окропили святою водою перед відправленням на передову.
Фото Анастасія ГОЯ.
– Коли на базарі буде пусто, а в церкві – густо, – продовжує священник-клірик Микола Лазука і з болем додає: – Скільки ще треба забрати життів наших земляків, щоб волиняни перестали ходити до московської церкви? Скажіть, чому в них такі байдужі серця?
P.S. ...«Коли кожен з українців внесе свою «лепту вдовину» в нашу Перемогу»...
Зізнаюсь, ці слова отця Миколи Гоя довгий час не покидали мене. Щоб до кінця усвідомити їх значення, натискую Вікіпедію. «Вдовина лепта – вислів із Біблії, що став крилатим. Якось «Ісус Христос разом зі своїми учнями сидів навпроти скарбниці храму та дивився, як люди кидали мідні монети до скарбниці. Заможні люди жертвували багато монет, а бідна вдова змогла пожертвувати тільки дві лепти. Побачивши це, Ісус промовив до своїх учнів: «...По правді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, – свій прожиток увесь... (Євангеліє від Марка. 12:43-44)».
Як зазначає Вікіпедія, Ісус Христос оцінював не пожертвування саме по собі, а те, чим людина може пожертвувати заради Господа. В сучасній інтерпретації вислів «внести свою лепту» означає зробити посильний внесок у якусь справу. В нинішній війні Перемога України настане тоді, якщо кожен із українців зробить хоч щось заради неї.
P.P.S. «Леоніде Степановичу, але ви нас і виручили. Дякуємо! Тепер ми стали мобільніші. Хай москалі начуваються! Все буде Україна!» – керівник «Житлобуд-2» показує смс-повідомлення, яким, переконаний, і перед правнуками можна буде колись похвалитися. Як допомагали колись самому Вітру бити путіна.
* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs).
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактора газети «Волинь».
Читайте також:
= «Герой газети «Волинь» отримав «Золотий хрест» від Залужного!»;
= «Послухайте, як круто звучить: «Дасть наказ Залужний – будемо в москві!» (Відео)»;
= «Волинський школяр із Горохова не зубрив, але набрав 600 балів!».
