Одне із захоплень Юрія Володимировича – бджоли.
Волинянина, який подарував митрополиту Епіфанію кошик яблук, давно називають «людиною, що змінює обличчя планети» (Фото)
Юрій Єлева зумів підняти ливарне виробництво, стати чемпіоном України та Європи з пауерліфтингу, вирощувати рекордні врожаї прекрасних яблук, смак яких знають не лише мешканці Західної України, а й наші бійці на Сході, і які куштував навіть предстоятель ПЦУ Блаженніший Епіфаній під час перебування в Нововолинську
Юрій Єлева із тих, кого називають щасливчиками долі. Бо хоч би за що брався цей чоловік, якому 22 липня доля піднесе копу літ, – успіх гарантований! У його трудовому портфелі – 15 років роботи на Нововолинському ливарному заводі, 8 літ у кріслі заступника і першого заступника міського голови. З його найбільших надбань – прекрасна сім’я, три дочки, 55 вуликів, 52 тисячі яблунь… І світ його захоплень, які перетворилися у серйозні заняття, надзвичайно великий: кулінарія (полюбляє імпровізувати з кухнями інших народів), заняття спортом (не раз виходив переможцем у змаганні з жиму штанги лежачи), полювання, шахи… А ще – про його алабаїв-красенів знає уся округа.
Анкета читача «Волині»
1. Прізвище, ім’я, по батькові, професія, освіта… Єлева Юрій Володимирович, ливарник, закінчив механіко-технологічний факультет Білоруського політехнічного інституту (м. Мінськ).
2. З газетою «Волинь» я… Десь від початку 1970-х років, коли батьки почали будувати хату в Грибовиці. «Волинь» завжди лежала у нас на столі як незмінне і надійне джерело інформації. Славилася газета тим, що багато писала про людей села. Її власний кореспондент Олександр Зінченко, попередні редактори Полікарп Гервасійович Шафета, Степан Дорофійович Сачук дружили з моїм батьком, часто заїжджали до нас додому. З дитинства цих людей бачив, тому видання мені близьке і рідне. Я особисто не раз заходив у редакцію, цікаво було спілкуватися з нинішнім редактором Олександром Олександровичем Згоранцем. Тому якщо з редакційною кухнею я не був достеменно обізнаний, то її шеф-кухарів знав добре. У свідомому віці «Волинь» мені імпонувала тим, що завжди мала хребет, її нікому, в тому числі «багатим мішкам», не вдавалося нагнути. Завжди мала і має свою чітку позицію. Якщо в області щось траплялося, то «вжарити» могла тільки «Волинь».
3. Звідки у вас така «жилка»: за що б не взялися – є позитивний результат? Основна роль, звісно, відводиться батькам – гени і виховання. Мама Ліда Йосипівна – вчителька-філолог, у якої і методика викладання, і кабінет мали бути найкращими. Тато, Володимир Васильович, людина енциклопедичних знань і різноманітних захоплень, силач (колись втихомирив своїми руками навіть бугая) і трудоголік, 25 років керував Будятичівським споживчим товариством, яке було найкращим в області. Батьки мали велике господарство, багато працювали й усьому давали лад. Отож я виростав у цій благодатній атмосфері.
З дитинства запоєм читав книги (тільки мамина бібліотека налічувала 2 тисячі екземплярів), де головний герой бореться за правду – і виграє. Перейняв від батька, який «давав прикурити» навіть кандидатам у майстри спорту, гру в шахи.
Перейняв від батька, який «давав прикурити» навіть кандидатам у майстри спорту, гру в шахи.
Чемпіони КамАЗу з футболу (Татарстан). Фото з домашнього архіву Юрія ЄЛЕВИ.
Багато допомогла самоосвіта, якою займався завжди безупинно. Завдяки цьому сформувався аналітичний склад розуму – я швидко аналізую, прораховую і приймаю рішення. Тому, вибачте за нескромність, у мене не було шансів на якийсь програш.
4. Ваша перша серйозна життєва школа – це Нововолинський ливарний завод, який, знаю добре, в пору вашого правління гримів на всю Україну… Мене спочатку буквально вабила магія розплавленого металу, тому гартувався як старший майстер на плавильно-заливній дільниці. Побачив, що там накульгують технологічні процеси, почав читати спеціалізовану літературу. Коли очолив підприємство, воно було в «боргах, як у шовках». Скептики не вірили, що його можна підняти з колін. А нам вдалося за два роки не лише погасити всі мільйонні борги, а й збільшити в 10(!) разів виробництво і стати одним із найкращих підприємств в Україні. Отримав відзнаку «Людина, яка змінює обличчя планети». Мене, як ефективного менеджера, запросили стати членом координаційного комітету Міністерства промислової політики з питань ливарного виробництва.
5. Ви були строгим чи лояльним керівником? Насамперед старався бути людяним та справедливим. І це, напевно, вдалося, бо коли йшов із заводу – працівники плакали, а на виборах мера в 2010 році, коли балотувався, багато хто підтримав.
6. А що для вас дав восьмирічний чиновницький період, коли працювали заступником, першим заступником міського голови? Це були найбільш плідні роки, коли я паралельно ще дві каденції обирався депутатом обласної ради й одну – міської. Насамперед – нові знайомства, глибше пізнання людей. Тоді взявся освоювати поради в працях Генрі Форда, Дейла Карнегі, інших знаменитостей. Ще на заводі відстояв право самостійно приймати рішення. Цю практику переніс і в міську раду. Ніколи не боявся відповідальності. Тому моя ініціатива щодо ліквідації стихійних сміттєзвалищ у місті, а згодом прийняття нових правил благоустрою не лише була схвалена нововолинцями, а й знайшла визнання в межах держави. У 2004 році місто стало призером Всеукраїнського конкурсу з благоустрою, а в 2007 – його переможцем. Тоді ж запросили поділитися досвідом на колегії Міністерства житлово-комунального господарства щодо реформування цієї сфери в Нововолинську, яке започаткував.
7. У вас заговорили батьківські гени, земля запала глибоко в серце. Тому й не побоялися самотужки закласти величезний сад. А чим ще ви могли би займатися? Чим завгодно. За всі роки навчився правильно розставляти пріоритети, швидко відділяти зерно від полови – й приймати правильні рішення. Прагнув вивести самоосвіту до того рівня, щоб не було різниці, в якій галузі управляти процесом чи проєктом. Відчуваю, що мені це вдалося.
Навчився правильно розставляти пріоритети, швидко відділяти зерно від полови – й приймати правильні рішення.
8. Рідко які волонтери їдуть на фронт без ваших яблук і меду... Яблука з лютого 2022-го раз або два рази на тиждень у необмеженій кількості відправляємо на фронт, як і мед. Усім сказав: «Скільки треба для війська – стільки ми дамо».
А вдячний нашим бійцям за можливість займатися справою свого життя – садівництвом, започаткованим 10 літ тому. Насолоджуюся щоденним спілкуванням з малою батьківщиною, люблю природу, тварин, ходити біля бджіл, обрізувати дерева тощо. Сам багато працюю фізично, бо знаю, що це корисно для здоров’я.
Сам багато працюю фізично, бо знаю, що це корисно для здоров’я.
9. А скільки роздарували своєї вітамінної продукції за життя? Меду десь тонну точно, а яблук – в рази більше.
«Смакота ж!!!». Фото з домашнього архіву Юрія ЄЛЕВИ.
10. Що війна змінила, переламала у вас? Є гіркота й розчарування від вчинків деяких людей, які раніше були близькими, а зараз залишили країну або зайняли незрозумілу позицію. А багатьох відкрив по-новому, познайомився з гідними чоловіками, які не побоялися першого дня повномасштабної війни взяти в руки зброю.
Саме з ними 24 лютого ми прийшли у військкомат, міркували, як захищатимемо свою землю. Створили ДФТГ (Добровольче формування територіальної оборони. – Ред.), яке зараз є одним із кращих в області. Ми вже не лише запрошуємо інструкторів, а й самі виступаємо в цій ролі. Збираємося щотижня на вишколи. Мене, як людину, яка має військову кафедру, управлінський досвід, влучно стріляє, призначили командиром першого взводу. Наша місія – готувати людей до війни. До речі, хлопці, які потрапляють на фронт, нам вдячні за науку, яка нерідко допомагає залишитися живим.
Рецепт успіху? Не боятися ніяких змін. Постійно самовдосконалюватися. Завжди робити більше, ніж те, за що тобі платять.
11. Юрію Володимировичу, раніше ви серйозно займалися важкою атлетикою. Навіть стали чемпіоном України і Європи з пауерліфтингу. А ще імпровізували з приготуванням різних страв, які переймали під час численних подорожей в інші країни... Зараз через війну це відійшло на задній план. Але набуті навіть у цих сферах навички допомагають реалізовувати завдання, які зараз стали головними.
12. Ви – сильна особистість. А в сім’ї – остаточне слово за ким? У нас із дружиною Іриною розподілені зони відповідальності, тому кожен приймає рішення у своїй. За майже сорок років спільного життя вже навіть із погляду розуміємо одне одного, можемо прогнозувати реакцію чи поведінку одне одного.
13. Чи маєте нереалізовану мрію? Так. Хочу онуків, але це не від мене залежить.
14. Чи зголосився хтось із ваших трьох доньок продовжити справу батька? Поки що остаточно – ніхто. Найстарша Марина, депутатка Нововолинської міської ради, є директоркою нашого фермерського господарства «Дари Волині», яке входить в Асоціацію садоводів України. Середульша Оксана, юрист за фахом, у Києві працює в сфері ІТ. Наймолодша, Даринка, навчається у Львівській політехніці і працює. Зараз вони «шукають» себе. Але я задоволений, що дівчата виросли працьовитими, відповідальними людьми. Це моя найбільша гордість!
15. Ви продемонстрували результативність у 5 напрямках: ливарне виробництво, житлово-комунальне господарство, садівництво, спорт і родина… Можете дати рецепт успіху для наших читачів? Не боятися ніяких змін. Постійно самовдосконалюватися. Завжди робити більше, ніж те, за що тобі платять.
«Завжди робити більше, ніж те, за що тобі платять». Фото з домашнього архіву Юрія ЄЛЕВИ.
Записала Алла ЛІСОВА.
P.S. Шановний Юрій Володимирович! Працівники газети «Волинь» у день Вашого ювілею щиро Вам дякують за Професіоналізм, Порядність і Патріотизм! І щиро Вам бажають не зупинятись на досягнутому, підкоряти нові вершини і творити й надалі добрі справи!
А подарунком від нас нехай стане ця пісня:
Читайте також:
= «Президент відреагував на петицію: воїн з Волині посмертно отримав звання Героя»;
= «Уродженці Луцька вручили найвищу нагороду Франції»;
