81-літнього поляка у дитинстві 10 діб переховував у збіжжі волинський селянин

У неділю на Волині відбулася пам’ятна подія: жителі Борочича та Широкого Мар’янівської територіальної громади Луцького району разом із делегацією з Польщі вершили велелюдну молитву. Біля золотого пшеничного поля, над яким височіє хрест, сучасники шанобливо поминали поляків, які загинули в цій місцині 13 липня 1943 року, і просили в Святого Неба Перемоги України в ненависній війні з росією.

Разом просили в Святого Неба Перемоги України в ненависній війні з росією.

Про знаковість цього дня, що засвідчив мудрість та єднання країн-сусідок у важкий час, світові розкажуть присутні на молитві тележурналісти з Польщі, Великої Британії, Франції. У їхніх сюжетах будуть навіки сумними спогади представників двох народів, щирими – їхні доброзичливі усмішки, а мрії про мир на українській і польській землі – найзаповітнішими.

Кров і сльози з тих років – у землі і в споминах

Пропозицію вшанувати спільною молитвою пам’ять жертв Волинської трагедії, з часу якої цьогоріч виповнилося 80 літ, мар’янівський селищний голова Олег Басалик отримав листом із Варшави від президента правління об’єднання «Польсько-Українське поєднання» Кароліни Романовської. Кров і сльози з тих років глибоко врослися в тутешню землю, вкарбувалися в пам’ять довгожителів. Спогади не зникають із розповідей уже їхніх нащадків, аби ні Бог, ані люди ніколи більше не допускали таких жахіть.

 Задля цього разом із пані Кароліною у складі делегації прибув її колега Елліот Роджерс, а віцепрезидент об’єднання Юлія Ковальчук їхала на Волинь не лише з відповідальністю за чергову важливу місію. Вона, уродженка села Широке, поспішала сюди ще й на крилах любові до своєї батьківщини. До слова, пані Юлія – героїня публікації «Волинянка Юлія Ковальчук здобула титул… «Місіс Польща». Тепер її чекає Америка!», надрукованої в газеті «Волинь» 10 травня цього року, а її мама, депутатка Мар’янівської селищної ради Марія Ковальчук очолила організаційну групу, яка готувала іноземцям і односельчанам пам’ятну зустріч.

Увагу присутніх привертав статечний чоловік поважного віку. 81-річний Кшиштоф Гілевич, щойно вийшов з автівки й, здавалося, прикипів поглядом до поля, до дерев і квітів навколо… Довго не відводив погляду звідти, де небо зливалося з далиною, ніби хотів у ній когось уздріти, а потому, торкнувшись холодного обеліска, дав волю своїй тихій скорботі.

25 років тому звів хрест

До 1943-го на місці, біля котрого тепер стелиться дорога до Берестечка й родять людям різною пашницею поля, у Куповальцях була його хата. До Куповалецького округу тоді входили Борочиче, Широке, а також уже не існуючі Люлювка-Вінгірщина, Нове Гнєзно, колонія Червона. В тих селах українці й поляки жили мирно, родичалися весіллями й хрестинами. Та рівно 80 літ тому з боку Борочича й Галичан групи людей, яких пан Кшиштоф назвав бандитами, взяли польські поселення у смертельний «панцир». Поляків, які жили біля лісу, нелюди миттєво прирекли на страшну смерть. Інші бігли до річки Гнила Липа, за якою були рятівна залізниця й гітлерівська жандармерія. Її боялися нападники.

Ворог буде сварити, ділити нас, українців і поляків, а ми будемо сильними, якщо, попри всі помилки попередників, залишимося дружними й вдячними.

…Врятувалися далеко не всі. Пан Кшиштоф і Юлія Ковальчук зачитали імена 203 убитих поляків. Серед них найменшенькими були двоє малят, яким судилося прожити лише рочок, найстаршою мученицьку смерть прийняла 80-літня жінка, а двоє життів залишилися в материнських лонах...

 У 1998-му на місці отчої хати Кшиштоф Гілевич встановив на честь загиблих земляків пам’ятний хрест, якому вклоняється з року в рік, й почувається не гостем – рідним на своїй українській батьківщині. Сивочолий поляк зізнався, що 10 літ поспіль мав гідну поваги мрію, яку обрамив мудрими словами: «Ворог буде сварити, ділити нас, українців і поляків, а ми будемо сильними, якщо, попри всі помилки попередників, залишимося дружними й вдячними».

…Тоді рятувати поляків від убивць кинулися українці-односельці.

Примирення й прощення має настати в кожному серці

Один із них протягом 10 діб ховав у збіжжі півторарічного Кшиштофа із батьками, інший, дуже заможний селянин Василь Ткачук, у копиці прихистив Кшиштофову тітку Галину. Фелікс Войтович знайшов серед села закривавлене дитя – Оленьку Марковську, виходив від ран, завіз до родичів у сусіднє село й за те поплатився життям. Донька Миколи Ковальчука Марія Притула, якій уже за 80, щемно розповідає вже й правнукам, як батько вивозив польських утікачів до Горохова возом, прикриваючи людей дровами…

– Усім їм, імена яких ми знаємо й невідомим, я хочу встановити поруч із хрестом обеліск Вдячності. Мріяв про це 10 років і неймовірно зрадів, отримавши звістку, що виконком Мар’янівської селищної ради задовільнив прохання надати земельну ділянку для встановлення цього оберега пам’яті, – промовив від імені земляків пан Кшиштоф, який тепер у Польщі є головою правління об’єднання сімей, родичі яких до 1943 року жили у волинських Куповальцях, і яке співпрацює з об’єднанням, очолюваним полькою Кароліною Романовською і волинянкою Юлією Ковальчук.

Світлу пам’ять загиблих поляків, воїнів, які полягли, боронячи Україну від російського нашестя, молитовною відправою вшанували священники греко-католицької церкви отець Володимир і римо-католицької отець Зімойут, священнослужителі православної церкви отець Віталій Куць і отець Андрій Андрусик із хористами храмів Борочича й Широкого. Молитву за Україну зворушливо виголосила дружина пана Кшиштофа Уршула Гілевич.

– Прощення й примирення має настати в серці кожного з нас, – мовив в унісон події мар’янівський селищний голова Олег Басалик. На знак вдячності польському народові за воістину дружню підтримку у війні проти росії він передав Подяку Мар’янівської селищної ради Генеральному Консулу Республіки Польща в Луцьку Славоміру Мисяку.

Читайте також: У місті на Волині хочуть створити реабілітаційний центр.