«Ми на 90 відсотків зараз воюємо західною зброєю».
Чи винен хтось і щось Україні
Цілий тиждень вітчизняний інформпростір наповнений образою і праведним гнівом. І спрямована та образа на друзів. І тішить вона ворогів
Причому образа на колективний Захід, який нам винен, але не робить того, що хочуть українці, йде дуже часто навіть не від майбутніх євроскептиків, які будуть саботувати нашу інтеграцію в ЄС, і не від агентів москви, а від лідерів громадської думки, які завжди вважалися орієнтованими на цивілізований світ. І цьому аплодують у кремлі. І здивовано дивляться на це у Лондоні і Вашингтоні, хоч там і зберігають виваженість і дипломатичність у публічній площині. Бо поводять себе як дорослі.
То чи винен хтось щось Україні? Ні. Чи має Україна бути вдячна? Та, звісно, має. Ми на 90 відсотків зараз воюємо західною зброєю.
І економічно виживаємо завдяки західній фінансовій допомозі. Важко уявити, де б зараз проходила лінія фронту без підтримки Заходу. І який би рівень зубожіння був в українського населення. Яким був би курс гривні. Ми б не сперечалися, чи дійде колись гривня до 40, а скоріш стояли би в черзі в обмінник, щоб купити хоч якийсь пом’ятий долар за 400.
Це треба визнавати. І Захід, колективний Захід, робить це із власної доброї волі. Ми можемо скільки завгодно розповідати у Лондоні і Брюсселі, що ми воюємо за західні цінності, і то буде правда. Але чи відчував би Захід фізичну загрозу від путіна? Навряд. То ми воюємо за західні цінності в Україні для себе. Щоб не пустити сюди «рускій мір». А не щоб він не дійшов до Парижа. Тож ми вирішуємо власну проблему, а не допомагаємо Заходу. І Захід допомагає, відчуваючи симпатію до нас.
Так, саме українці гинуть і страждають на цій війні. Але ж путін і напав на українців! путін напав на Україну, і тому його напад – то наша проблема. Не проблема французів чи британців. Ми можемо скільки завгодно говорити, що після України путін би пішов на країни Балтії, і це звучить яскраво, але не треба ставати жертвами власної пропаганди. путін нападає на слабких. І він бачив Україну слабкою. І він навряд чи наважився б напасти на НАТО. путін хотів відновити імперію, і для того йому була потрібна Україна. А чи становила б потім ця імперія загрозу для Польщі і Німеччини – то вже інше питання із зовсім не очевидною відповіддю...
Так, ми стаємо полігоном для західної зброї. Але для нас це за щастя. Бо альтернатива – відсутність зброї.
Бо ми можемо дозволити собі змагатися на виснаження із росією тільки тому, що за нами стоїть колективний Захід, економіка якого в 10 разів потужніша за російську. І саме тому бідкаються та ниють російські генерали...
Ми сприймаємо як даність допомогу і починаємо вимагати ще більшого. Наче нам усі винні. Ми хочемо, щоб американці ризикнули і пішли на ескалацію з росією, ризикнувши втягнути світ у ядерну війну. Так, ця ймовірність не буде 100-відсоткова, але навіть 10 відсотків ймовірності робить цей крок неприйнятним. Однак ми голосно вимагаємо, апелюючи до наших проблем. Які чомусь просто забов’язані вирішувати американці. Це для України рівень 10-відсоткової ймовірності ядерної загрози не страшний, бо в нас і так війна. Але такої війни немає в Міссурі чи Каліфорнії. У Бостоні чи Маямі. То з якого переляку вони там мають ставити своє життя під загрозу? Із солідарності з нами? Бо щось винні українцям? Американці можуть співчувати долі української дитини, яка живе у війні, але це не означає, що вони тоді мають ризикнути життям власних дітей. Дуже дивно чекати від них саме таких кроків.
Для Заходу підтримка України – це добра воля і прояв солідарності. Вияв тих саме цінностей, за які ми і воюємо. Для України ця підтримка – це питання виживання. І нам точно ніхто нічого не винен.
І коли хтось із доброї волі допомагає тобі, то найгірша річ – то сідати йому на голову і сприймати допомогу як даність. Нам дуже пощастило, що західні цінності виявились не порожнім звуком.
Коли ми просимо допомогу на Заході, ми маємо апелювати до спільних цінностей. І це має стати аргументом. Для допомоги. Але це не може бути аргументом для наших образ. Образ дитини, яка дуже щось хоче і вимагає, думаючи, що саме вона і її інтереси є центром всесвіту. Але ж ми дорослі і маємо знати, що це неправда.
Сергій ФУРСА, інвестиційний аналітик Dragon Capital, фінансовий експерт, публіцис, радіо- і телеведучий.
Читайте також:
= «Провідні шахісти планети просять українську владу відпустити на Кубок світу «генія шахів»;
= «Коли Володимир Зеленський поцілується на вулиці імені Зеленського?».
