«Хочеш дійти до світла – треба зробити крок. Є в Україні воля. Є в Україні Бог...» – писав нам Поет-Воїн.
Пам’яті воїна Гліба БАБІЧА: «А нас не зламати! І навіть не вбити, Тому що відродяться з попелу квіти!..»* (Відео)
Побратими поділилися спогадами про Воїна Світла – Гліба Бабіча, який запалював своєю вірою в Перемогу. А п’ятий Президент України Петро Порошенко пообіцяв, що на знак пам’яті про полеглого Героя буде книга і фільм
Рік тому на фронті загинув Гліб Бабіч (позивний Лєнтяй) – учасник АТО, поет, волонтер, співзасновник ветеранської ініціативи «Res_Publika. Брати по Зброї». 5 років Бабіч воював за Україну, відбув 6 ротацій, був командиром взводу вогневої підтримки 10-ї ОДШБр «Едельвейс», а після 24 лютого 2022 року став бійцем 206-го батальйону тероборони.
Гліб Бабіч втілював у життя багато проєктів допомоги армії, останній із них – створення комплексу оптико-електронної розвідки «Локі». Написав понад 500 віршів та пісень. Загинув 28 липня 2022 року в районі Ізюма на Харківщині.
Друзі й побратими Гліба зібралися, щоб поділитись особистими спогадами. Журналіст і громадський активіст Віталій Гайдукевич, письменниця Тамара Горіха Зерня, видавчиня з видавництва «Білка» Ірина Білоцерковська, батько загиблого морпіха Ярослава Журавля Сергій розповіли про те, яким був Бабіч – наполегливим, вірним, надійним і справжнім.
Лідер гурту «Мандри» Сергій Фоменко (Фома) згадує, що познайомився з Глібом у перші дні вторгнення в офісі «Європейської Солідарності» на Лаврській, де формувався 206-й батальйон. Музикант сказав, що був вражений глибиною особистості Гліба і його поетичним даром. Фома виконав пісню-присвяту Глібу Бабічу.
«Все розсиплеться, як прах, буде мир з нашою Перемогою. А вони всі здохнуть» (Гліб Бабіч).
Громадська організація «Res_Publika. Брати по Зброї» відтепер носить ім’я Гліба Бабіча.
«Гліб – митець, лідер і представник справжньої української культури. Це і є наша Україна», – наголосив Петро Порошенко. Він також сказав, що разом із дружиною долучається до видання книги Гліба Бабіча. «Книга буде. Ми з Мариною повністю профінансуємо, від вас потрібні спогади. І не лише книга, – запевнив Петро Олексійович. – От сьогодні ми з вами посиділи, подивилися... Буде фільм, бо енергетика Гліба з екрана неймовірна. Його слова про смерть на бруствері, і про арту, яка завжди допоможе, і про світ, який вміщується на дні рюкзака солдата… І те, що Гліб сказав, я записав собі дослівну цитату, а він точно близько до Бога, він знає, що це буде: «Все розсиплеться, як прах, буде мир з нашою Перемогою. А вони всі здохнуть».
«Йому б дуже сподобався цей двіж. Він завжди був душею компанії, завжди збирав музикантів. Потім він пішов воювати, і я завжди його чекала. Він писав вірші мені і моїй мамі. В нього було чудове почуття гумору, і тому ми не маємо плакати. Він був моїм найкращим другом», – сказала дочка Гліба Дарина…
* – у заголовку використано фрагмент з пісні «Подай зброю» – славня 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейси», слова якої написав Гліб Бабіч, а виконав гурт Kozak System.
P. S. На фейсбук-сторінці у соцмережі зберігся останній вірш Гліба Бабіча, який він опублікував 24 липня.
Коли смерть присяде на бруствер, спитає: «Ну що тут ти?»
Коли смерть присяде на бруствер, спитає: «Ну що тут ти?»
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога – вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом – зАвжди прямий канал.
Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо: «Прийняв. Тримайтеся, пацани».
Решту слів не почую. Бо знову накрив «приход».
Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки – без декларацій і мит.
Навіть янголи завмерли в небі – як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати – снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.
А над нами небо луснуло, наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.
«Що там, брате? Прийом!» – «Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!».
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма...
Ольга СОКОЛОВА.
Читайте також: «Деколонізувала» одним жестом...».
