Ви навіть близько не уявляєте, як це – бути українським солдатом.
«Віримо у ЗСУ? Ви навіть близько не уявляєте, як це – бути українським солдатом»
Хотів написати, що сьогодні увечері нам привезли поранених, і вони розповіли таку історію. Але це неправда. Поранених привозять не тільки увечері. А і вдень, і вранці, і навіть вночі. Незалежно від часу доби. Єдине, що може завадити, – це дощ. В дощ дрони не літають, тож стріляють менше. Але про історію
Ось на столі «для важких» лежить хлопець. Сьогодні був його перший бій. Він із кулеметом увірвався в російські окопи і застрелив трьох росіян. І отримав чергу від російського кулеметника. Але він буде жити.
Знову «стіл для важких». Молодий хлопець, трохи більше 20 років. Тримав позицію під звільненим селом. Артобстріл. Важкі поранення, напівсвідомість. Робимо все, що можливо, і його евакуюють далі. Всі сподіваються на краще.
За тиждень від отриманих поранень він помре в п’ятій лікарні.
Або ось лежить хлопець. Він розмовляє, у нього гарний настрій, все добре. Можна сказати – ейфорія. Він єдиний, хто вижив після влучання в бліндаж.
Знову хлопець. Його я бачу не перший раз. У нього контузій більше, ніж у мене пальців на руках. Він не розмовляє майже. А йому немає і 25.
Знову хлопець. І знову контузія. Чорний, брудний, увесь в землі. Лежить і мовчить. Його більше двох годин відкопували після того, як снаряд у бліндаж потрапив. Єдине, що розповів, – це те, що уламок бруса зупинився в 2 см від його грудей. Другий день народження, можна сказати.
А поруч на інших двох столах лежать його побратими. Ті, які його відкопували. Поки рятували – знову обстріл, контузії. Але витягнули.
Знову стіл «для важких». Чоловік зійшов зі стежки і підірвався на міні. І з передової його вивозила медик. Його дружина.
Чоловік, я не пам’ятаю, як його звуть, але за два тижні вже третій раз його бачу. Знову контузія. Він нічого не чує вже.
І запах. Ви не уявляєте, як пахнуть хлопці з окопів. Цей запах неможливо описати чи забути. А тим більше з чимось переплутати.
І ніякого болю чи обурення на обличчях хлопців немає. Тільки втома. Бажання пити. Спати. Курити.
Ті, хто пишуть чи кажуть: «Ми віримо в ЗСУ!».
Ви навіть близько не уявляєте, як це – бути українським солдатом.
Перемога обов’язково буде. Але не скоро.
Віктор НИЗОВЦЕВ, санітарний інструктор евакуаційної бригади Запорізької тероборони
Читайте також: «Ситуація на фронті на ранок 13 серпня - Генштаб ЗСУ».
