Жанна Герасимова з донькою Тетяною на виставці своїх робіт у Копенгагені чула багато вдячних слів за щирість у творчості і в житті.
На честь художниці з Дніпропетровщини фронтовий автомобіль романтично назвали... «Жанна»
Картини українки Жанни Герасимової вперше я побачила рік тому. Портрети, натюрморти, пейзажі в холі будинку в передмісті Копенгагена своїм чуттєвим змістом, образами та розмаїттям кольорів розповідали, що в цьому помешканні живуть українці і що написала їх теж українка. То були перші місяці війни, коли Данія дала прихисток українським біженцям
Тепер ім’я Жанни Герасимової на вустах у тутешніх шанувальників живопису. І не тільки тому, що Бог щедро обдарував її талантом художниці, а й через те, що навіть на чужині для багатьох співвітчизників і нових данських друзів, як у пісні співається, сонечком світить Жаннина вкраїнська душа…
«Ми забули російську мову після початку війни в Україні»
Данці охоче купують чудові полотна українки. Їх пропонує співвітчизникам данська волонтерка Майкен Ларсен. Цьогоріч кошти, виручені за своє малярство, Жанна Герасимова офірувала на придбання автомобіля для українських захисників. Його для бійців 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців купила й доставила подруга Майкен і теж волонтерка Софіє Гюдесен Марсін. Довідавшись про цю історію, бійці в один голос назвали автівку «Жанною» на честь художниці.
А днями Майкен Ларсен ініціювала виставку живопису пані Жанни в одному з копенгагенських артприміщень, поруч із роботами відомих данських художників. Продаж картин знову засвідчив визнання її малярського хисту за кордоном. Той дар захопливо гармонує зі скромністю й людяністю художниці, тому спілкування з нею завжди дарує неймовірне задоволення. До слова, перед початком повномасштабної війни в Україні Жанна Борисівна з донькою Тетяною жили в Кам’янському на Дніпропетровщині. Як і більшість населення міста металургів, вони розмовляли російською.
– Я знала її, але забула, відколи росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, – цими словами, мовленими англійською чи данською, 32-річна Тетяна Герасимова відповідає всім, хто запитує її про володіння мовами. Як бальзам на душу – така мудра і повчальна відповідь не лише для співвітчизників, а й навіть для данців, які реальними справами допомагають наближати Перемогу незалежної України.
Здолала розпач і почала малювати... ангелів
Пані Жанна зізнається: стільки, як малює тепер, не творила за всі роки свого життя в Україні. За свою творчу вдачу дякує батькові-маляру Борисові Петровичу і мамі Тетяні Антонівні, які підтримали її мрію вивчитися на художницю. Вона, як і тато, професійно відповідала за красиве оформлення всіх заходів, що відбувалися на металургійному заводі, а ще захоплювалася квілінгом, була учасницею обласних, всеукраїнських виставок.
…У спокійній Данії від розпачу, смутку та переживання за рідну країну спершу все валилося з рук. Перед очима стояв поїзд, схожий на нічний привид, бо через повітряні тривоги в ньому вимкнули електрику, у вухах не стихав плач дітей. У купе їхали по двох-трьох на одній лавчині. Потім були тиснява й паніка на вокзалі у Львові, довжелезна черга на польському кордоні й незнайомий добрий водій, який спершу відмовився підвезти двох жінок з невеликими рюкзаками, котрі вирізнялися у майже нерухомій колоні тим, що пересувалися з допомогою милиць та інвалідного візка, однак через хвилин десять повернувся, кажучи: «Я собі ніколи не пробачу, якщо залишу вас тут…». Хіба ж таке забудеш?
Матусин відчай далеко від дому не давав спокою доньці. Щоб відвернути неньку від важких дум, Таня купила олівці, фарби… І мама потроху почала малювати… ангелів. Спершу – в альбомах, а тоді – на полотні, яке після зворушливого знайомства їй стала приносити Майкен. Ця данка була першою, хто побачив у квітах, обличчях, ангелах і голубах, намальованих українкою, безмежну любов до рідної країни й палку мрію якнайшвидше повернутися додому, а в очах української подруги – щирість і вдячність її Данії.
Мають друзів на всіх материках
Дарма, що вроджені хвороби змушують Жанну Борисівну ходити з милицями, а Тетяну користуватися колісним кріслом. Енергійністю й доброзичливістю цих жінок захоплюються навіть затяті песимісти, а пані Тетяна має друзів та однодумців на всіх материках. Вона ж бо – випускниця першої школи для дівчат та жінок з інвалідністю «Лідерка», учасниця програми лідерів та лідерок Salzburg Global Seminar 2023, директорка команди Fight for Right, яка бореться за дотримання прав людей з інвалідністю в Україні, а в роки війни на відстані займається евакуацією людей з інвалідністю та надає адресну допомогу, психологічну підтримку та юридичні консультації. Багато років дружить і співпрацює з лучанкою Юлією Сачук, котра очолює громадську організацію жінок з інвалідністю «Боротьба за права», а минулоріч стала однією з восьми українок, які увійшли до Проєкту ВВС «100 жінок 2022». Власне, саме пані Юлія порадила Герасимовим їхати в Данію, коли вони шукали прихистку від війни.
Чи ж не сумно прощатися художниці з полотнами, виплеканими душею, фантазією, руками? Ой, який же гарний витязь на одній із її недавніх картин – символ переможних данців, який оберігає в обіймах заквітчану вродливицю на ймення Україна! Очей не хочеться відводити від тої витонченої краси! Жанна Борисівна не лукавить: кожна картина – як випещена любов’ю дитина. І водночас каже, що хоче, аби частинки цієї любові залишилися світлим спогадом данців про українців. А свою найгарнішу картину вона присвятить, звісно, Перемозі України.
Читайте також: «Горохівські травматологи поставили на ноги 77-річного пацієнта після важкого перелому шийки стегна (Фото)».
