Стефан Цвейґ наклав на себе руки разом із другою дружиною

«І та, хто його кохала, не бажає залишатися сама»

Із гірського будинку у бразильському курортному містечку Петрополіс,  що неподалік Ріо-де-Жанейро, 23 лютого 1942 року ніхто не вийшов до сніданку. Коли й опівдні двері не відчинилися, занепокоєна прислуга викликала поліцію. У кімнаті на ліжку знайшли ретельно одягнених австрійського письменника Стефана Цвейґа і Шарлотту. 60-річний чоловік і 34-літня жінка прийняли смертельну дозу снодійного.

 «Я йду добровільно, – написав Цвейґ перед самогубством у листі, залишеному на столі. – Хочу висловити подяку прекрасній країні, яка надала мені й моїй роботі гостинний притулок. Із кожним днем я все більше люблю Бразилію і ніде краще не міг би побудувати своє життя наново, після того, як світ моєї рідної мови загинув. А Європа – моя духовна батьківщина – знищила себе сама. Але коли тобі стільки років, треба мати багато сил, щоб почати все спочатку. Мої сили через багаторічні страждання вичерпалися. Тому я вважаю правильним вчасно припинити своє життя. Усім моїм друзям – привіт! Хай вони побачать світанок після довгої ночі. У мене не вистачило терпіння, я йду першим».

Газети написали: «Велика людина не може винести варварства епохи, і та, хто його кохала, не бажає залишатися сама». Щось надломилося в душі письменника. Бо ж у далекій Бразилії Цвейґам не загрожувала небезпека, на відміну від їхніх одноплемінників-євреїв у Європі, яких нацисти заганяли в гетто та знищували в концтаборах...

«Звуки ваших сонетів переслідують мене»

Цвейґ змолоду мав славу багатія й улюбленця долі. Хоч розкошів не любив, автомобіля так і не купив. Удень спілкувався з друзями, а ночами, коли ніщо не заважало, писав. На одному з музичних вечорів улітку 1908-го 26-річний Стефан Цвейґ, уже відомий літератор, зустрів свою ровесницю Фридерику Марію фон Вінтерніц – привабливу заміжню даму. Вони обмінялися поглядами. А згодом вона відважилася йому написати: «Звуки ваших сонетів переслідують мене». Вони стали зустрічатися, листуватися. Аж доки

Фридерика не покинула свого чоловіка-фінансиста. Вона сама виявилася здібною письменницею. Закохані купили старовинний будинок в австрійському Зальцбурзі й майже не розлучалися.

– Так довше тривати не може, – сказав якось Стефан. – Лотті важко. Вона намагалася викинутися з вікна. 
«Я завтра ж знайду тобі іншу секретарку», – сказала Фридерика. Ти не зрозуміла. Я прошу в тебе розлучення.

Потім була Перша світова війна. Цвейґ, австрійський підданий, намагався нелегально спілкуватися з письменниками й поетами із країн Антанти – по той бік фронту. Бо в душі був пацифістом – виступав проти війни як такої. 1916-го вирушив до Швейцарії на таємну зустріч із французом Роменом Ролланом.

«При переїзді через кордон я помітив у вікні потяга два альпійські села: австрійське і швейцарське. В одному матері можуть спокійно ростити своїх синів, а в іншому – юнаків витягують із мирного життя і відправляють на загибель в окопи», – згадував він.
Коли ж у Німеччині до влади прийшов Гітлер і в Європі запахло новою війною, Цвейґ став антифашистом. Писав про це відкрито. Нацисти не забарилися з відповіддю: 1933-го книжки його як «представника загниваючого дегенеративного мистецтва» публічно спалили в багатті. Наступного року розчарований Цвейґ, для якого німецькомовний світ був рідним, емігрує до Великої Британії. 1938 рік геть надірвав духовні сили письменника: Гітлер «проковтнув» Австрію – Західна Європа промовчала. А потім дозволила диктаторові надкусити Чехословаччину. Культ насилля виявився сильнішим за міць розуму й людяності. Письменник утікає далі – до США.

 

 «Три роки спав із дружиною та коханкою»

Цвейґ на вершині літературної слави, біля нього кохана дружина. Але письменник впадає у депресію. «Я не боюся нічого – провалу, забуття, втрати грошей, навіть смерті, – пише приятелеві. – Але я боюся хвороб, старості й залежності». Фридерика запросила для Стефана секретаря і друкарку – польську єврейку, 26-річну Шарлотту Альтманн. Скромна, боязка, некрасива — вона ніяк не здавалася Фридериці суперницею. Але між метром і секретаркою закрутився роман. Одного разу Фридерика їх застукала. Стримана від природи, сцени не влаштовувала. Чоловік каявся і запевняв, що дівчина для нього нічого не означає. Але виганяти її не поспішав: «Лотта добре працює, хай залишається».

Три роки Цвейґ спав із дружиною і коханкою. За столом обідали всі разом і говорили про якісь дрібниці, як-от про погоду. Фридерика обрала тактику чекання. І дочекалася: «Так довше тривати не може, – сказав якось Стефан. – Лотті важко. Вона намагалася викинутися з вікна». «Я завтра ж знайду тобі іншу секретарку», – сказала Фридерика. «Ти не зрозуміла. Я прошу в тебе розлучення».

Вона лишилася у Штатах. Цвейґ із молодою дружиною 1941-го виїхав до Бразилії. І писав звідти Фридериці листи. Тепер його цікавили найменші подробиці її життя. Нове кохання ненадовго врятувало від внутрішньої порожнечі. Далеко від друзів, від батьківщини, він зовсім зламався. «Я втомився від усього», – написав в останньому листі Фридериці в день смерті.

«Вона вчинила чесніше, віддаючись своєму бажанню»

Письменник Стефан Цвейґ здобув славу передусім своїми драматичними новелами – «Амок», «Лист незнайомої», «Шахова новела». Він пише про те, наскільки беззахисне людське серце, на які подвиги чи злочини штовхає людину пристрасть.

Якось на початку 1930-х Цвейґ відпочивав на Рив’єрі в невеликому пансіонаті. Розмірені будні сколихнула нечувана тоді подія – 33-річна мати двох дітей тікає від родини з незнайомцем, який прибув день тому. Мешканці пансіонату бурхливо обговорювали подію. Цвейґ став на захист жінки: «Вона вчинила чесніше, віддаючись своєму бажанню, аніж лежати в ліжку з остогидлим чоловіком та уявляти себе в обіймах коханця, як це в нас прийнято робити». Цю історію він опише в одній із новел.

Джерело: gazeta.ua.

Марина ЛУГОВА.

Читайте також: Кохання може все: волинян закликають поділитися романтичними історіями.