Померлий раптом зірвав із себе простирадло, яким був накритий, підвівся й почав говорити!

 Він стверджує,  що в цей час потрапив до чистилища, дуже там страждав і що знає,  за порушення якої обітниці була  ця кара. А також розповів, що завдало йому найбільшого болю

Лікар не хотів оперувати смертельно хворого

Важко описати сум’яття, яке панувало в римській клініці «Regina Elena» того дня 1952 року. Кількома днями раніше монах Даніеле Натале, тридцятирічний cвященник-капуцин, переніс операцію з видалення ракової пухлини селезінки. Лікар Ріккардо Моретті через прогресування хвороби спочатку відмовився від операції, але за наполяганням пацієнта погодився на спробу in extremis. На жаль, побоювання лікаря підтвердилися. Відразу після операції брат Деніеле впав у кому, а за три дні підтвердили його смерть. Поки що – нічого дивного, лікарняна буденність. Але за три години після підтвердження смерті ченця сталося те, що виходить за межі лікарняної рутини: померлий раптом зірвав із себе простирадло, яким був накритий, підвівся й почав говорити! Родичі, які молилися за померлого, вибігли з палати, голосно репетуючи зі страху. В лікарні почалася несказанна метушня.

«Дві-три години чистилища»

Про те, що відбувалося протягом цих трьох годин, із євангельською простотою розповів сам брат Даніеле: «Я стояв перед троном Бога, але бачив Його не як суворого суддю, а як ніжного й люблячого батька. Тоді я зрозумів, що Бог зробив усе з любові до мене, дбав про мене з першої миті мого життя, люблячи мене так, ніби я був єдиним створінням на Землі. Я також усвідомив, що не лише не відповів взаємністю на цю безмежну Божу любов, а й знехтував нею. Я отримав вирок – дві–три години чистилища. Був здивований: «Як, усього лише дві-три години? А потім я зможу бути завжди поруч із Богом, Вічною любов’ю?» Я аж підскочив від радості й відчув себе любленою дитиною».

Найбільшого страждання в чистилищі завдає не вогонь, хоча він дуже сильний, а відчуття віддаленості від Бога. Найбільшої муки завдає те, що ти мав усі засоби для спасіння, але не скористався ними.

Але радість брата Даніеле тривала недовго. «Видіння зникло, і я опинився в чистилищі. Ці дві–три години чистилища я отримав насамперед за недотримання обітниці бідності. Я відчував жахливий біль, але не знав, звідки він походить. Найвищого болю завдає те, чим найбільше образив Бога у цьому світі. Дивовижно, що в чистилищі почуваєшся так, ніби маєш тіло і впізнаєш інших, як у світі».

«Де ти? Чому я тебе не бачу?»

За словами брата Даніеле, «минуло ледве кілька хвилин таких мук, а мені вже здавалося, що проминула ціла вічність. Найбільшого страждання в чистилищі завдає не вогонь, хоча він дуже сильний, а відчуття віддаленості від Бога. Найбільшої муки завдає те, що ти мав усі засоби для спасіння, але не скористався ними. Тоді я подумав, що піду до співбрата з монастиря і попрошу молитися за мене, оскільки я в чистилищі. Цей брат дуже здивувався – він чув мій голос, але не бачив мене. Він запитав: «Де ти? Чому я тебе не бачу?». Я наполягав; а побачивши, що не можу його переконати, спробував доторкнутися до нього. Тільки тоді я зрозумів, що в мене немає тіла. Я ще раз попросив, щоб він за мене ревно молився, і пішов».

Явлення Божої Матері

Ченцеві здавалося: те, що з ним відбувалося, зовсім не відповідає вироку, який він отримав на досконалому суді. «Я думав: як це – мало бути дві–три години чистилища, а минуло вже триста років? Певної миті, – продовжував брат Даніеле, – об’явилася мені Пресвята Діва Марія. Я почав Її сильно благати: «Пресвята Маріє, Діво, Божа Мати, випроси мені у Бога благодать повернутися на Землю, щоб я міг жити й діяти виключно з любові до Бога!» Я відчув присутність отця Піо і його також почав гаряче благати: «Мій отче Піо, твоїми страшними муками, твоїми благословенними ранами, заступися за мене перед Богом, нехай Він звільнить мене від цього полум’я і дозволить мені далі очищатися на Землі». Потім я вже не бачив, але розумів, що отець Піо розмовляє з Божою Матір’ю, яка за мить знову об’явилася мені, – це була Божа Мати Милостива. Вона кивнула головою і всміхнулася мені. У цю мить я знову отримав своє тіло, розплющив очі й розправив плечі. Я скинув із себе простирадло, яким був накритий. Моє прохання було виконане, я отримав благодать!»

Сум’яття в лікарні

Це відбувалося насправді. «Ті, хто був біля мене й молився, налякані, вибігли з палати, кличучи медиків. За мить у лікарні все вирувало. Люди думали, що я дух. На здивування всіх, увійшов лікар, який засвідчив мою смерть. Зі сльозами на очах він сказав: «Так, тепер я вірю: вірю в Бога, вірю в Церкву, вірю в отця Піо!»

Сорок років апостольства і страждання

Після цих подій священник-капуцин Даніеле повернувся до проповідування як вірний учень святого Падре Піо з П’єтрельчіни, який колись йому пообіцяв: «Хоч би куди ти пішов, я буду там. Що ти казатимеш, те казатиму і я». Брат Даніеле прожив іще 42 роки. Своє гаряче прагнення спасіння душ він висловив у короткій молитві: «Господи, дай мені всі страждання, які хочеш; але дозволь мені одного дня зустріти в Небі всіх, із ким я був знайомий». А якщо хтось мав якісь сумніви щодо чистилища, брат Даніеле простими словами пояснював вчення Церкви, додаючи особисте свідчення: «Я бачив вогонь! Я горів і жахливо страждав. Але значно більшою мукою, ніж вогонь, було віддалення від Бога».

У 2012 році архієпископ Мікеле Касторо розпочав дієцезіальний етап беатифікаційного процесу брата Даніеле Натале.

Віра ДИВО, credo.pro.

Читайте також: «На Волині вандали підпалили Будятичівську чудотворну ікону Божої Матері».