Людмила була з до болю схожим на нього хлопчиком...
«Завагітнієш через 3 роки»: історія для душі
Людмила поспішала. І навіщо було взувати туфлі на високих підборах, коли ідеш на співбесіду? На розі вулиці на неї налетів хлопець. Збив з ніг. Падаючи, дівчина почула хрускіт каблука
Оце халепа! Людмила заплакала. На співбесіду вже не встигне! А мала великі сподівання отримати саме цю роботу.
– Ви не вдарилися? – поцікавився хлопець, допомігши підвестися.
– Це не має ніякого значення! Головне, що через вас я втратила роботу!
– Отакої! – сумно відказав він. – А якщо на таксі?
– А туфлі?
– Вам куди?
Людмила відповіла.
– Біля цього офісу є взуттєвий магазин.
Хлопець махнув рукою, зупиняючи таксі.
Купивши туфлі, привітно попрощався, побажав успіху.
Їй таки дали цю роботу. Тільки чомусь головний менеджер, дивлячись на неї, дивно посміхався. Вийшовши з офісу, вона була здивована, побачивши хлопця недалеко від дверей. В руках у нього був букет троянд.
От халепа! Зі зламаним підбором на співбесіду вже не встигну.
– Вітаю!
– Але звідки ви знали, що мене приймуть?
– Подзвонив товаришеві. Він тут працює. Порекомендував. Мусив же якось загладити свою провину.
Людмила тільки усміхнулася. Вони стали зустрічатися. Кар’єра Віталія йшла вгору поволі. Але він був впевнений, що років через три вони матимуть засоби для заможного життя. Хлопець дуже часто говорив про те, що не розуміє безвідповідальності людей, які народжують дітей, не маючи особливо що їм дати.
Одного дня Людмила зрозуміла, що вагітна. Але, не знаючи, яку реакцію це викличе в коханого, увечері того ж дня, притулившись до нього, сказала: «Чи не народити б нам дитину?»
Реакція Віталія була очікуваною.
– Я ж сказав: через три роки. Зараз ніяких дітей! Чуєш!
Молода жінка не стала говорити про свою вагітність.
Зателефонувавши їй наступного дня, щоб поцікавитися, чому ще досі не прийшла з роботи, хлопець почув, що «абонент тимчасово недоступний».
...Пройшло кілька років. Віталій намагався забути свій біль, пробував себе в нових стосунках. Але перед очима стояла Людмила.
Одного разу він поїхав відпочивати до озера. Підійшов до води й отетерів. На березі стояла Людмила з до болю схожим на нього хлопчиком.
– Чому ти не призналася мені?
– Ти б намагався схилити мене до аборту. А я б однаково не погодилася. Але тепер ти, певно, одружений і в тебе є дитина.
– Ні, люба. Я любив і люблю тебе.
А Ремарк мав рацію: «Намагатися забути когось – значить весь час про нього пам’ятати!».
Читайте також: «Не відмовляй мене, не зможеш!»: історія для душі.
