«Так, я їду з тобою!»
«Не відмовляй мене, не зможеш!»: історія для душі
Звичайний день, схожий на тисячі інших, у постійній біганині за всілякими дрібницями, які так необхідні для життя. Єдине, що вирізняло його, — це те, що Яна вирішила зайти в книжкову крамницю і придбати щось цікаве
Завжди не вистачає часу, а от сьогодні дівчина захотіла зробити собі подарунок і присвятити вечір найулюбленішому заняттю з дитинства – читанню. Яна не поспішала. Її погляд зупинився на книжці Ремарка. Дівчина дбайливо гортала сторінки свого улюбленого письменника.
— Пробачте, цікава книга? — раптово почула вона незнайомий чоловічий голос.
— Олег, — представився він, — мені вкрай потрібна ваша порада і допомога. Дозвольте запросити вас на каву?
Це була їхня перша зустріч, з якої Яна і Олег відкрили нову сторінку свого життя.
У минулому обоє пройшли крізь біль втрати і розчарування, кожен із них мав гіркий досвід попередніх стосунків, тому відкрити серце і знову повірити було завданням не з легких.
Поруч з Олегом дівчина почувалася щасливою. Здається, вони були створені одне для одного, їм було легко. Вони насолоджувались почуттями, з нетерпінням чекали нової зустрічі, намагалися спіймати погляд, тремтіли від дотиків і відчували кожну емоцію. Надихаючи одне одного, огортаючи ніжністю, увагою, вони лікували свої душі від поранень минулого, тим самим будуючи міцний фундамент взаємних почуттів.
...Війна нахабно увірвалася в їхнє сьогодення, не спитавши дозволу. Жахіття злочинів, страх невизначеності, знищені людські життя і долі...
Пообіцяй мені, якщо я не повернуся, я хочу, щоб ти жила і була щасливою!
— Я повинен їхати…
Почувши ці слова, Яна ніби опинилася в іншій реальності, серце завмерло, забракло повітря.
«Як? Чому?» — вона хотіла кричати, хотіла вчепитися в нього і змусити залишитися тут, поруч з нею, у відносній безпеці.
— Ти знаєш, я не можу інакше…
Яна розуміла, що не зупинить його, не змінить його рішення, не знайде причин, щоб він відмовився від своїх намірів. Але розум не хотів сприймати реальності. В голові була лише одна думка: «Нехай інші, аби не він».
— Пообіцяй мені, — Олег обійняв Яну так сильно, ніби хотів передати всю свою внутрішню силу цій тендітній дівчині, — якщо я не повернуся, я хочу, щоб ти жила і була щасливою! Намагайся не думати про сумне, знайди розраду в друзях, у книжках, роботі, щоб спробувати забути!
Сам Олег думав лише про одне: як йому пощастило зустріти її. Він був вдячний тій потаємній силі, яка змусила його того дня зайти в крамницю і дала впевненість не розгубитися і заговорити до неї. Кохання… Здається, одне слово, а стільки в ньому змістовності, цінності, вічності. Крізь війну, морок, біль, страждання, темряву, негаразди саме це почуття буде давати йому надію і сили не здаватися, штовхатиме вперед, змусить відчувати себе живим, незламним, потрібним.
Яна не могла плакати, вона не хотіла, щоб він бачив її сльози. Але її душа розривалася на шматочки, нестерпно волала від відчаю.
«Ні, я не зможу без нього», — в голові постійно лунала єдина думка.
«Я тільки знайшла своє справжнє кохання. Ще стільки треба пройти разом, навчитися берегти його. Адже воно потребує особливого терпіння й піклування».
Через декілька днів Олег побачив, як Яна збирає речі.
— Ти кудись їдеш? — з хвилюванням запитав він.
— Так, я їду з тобою! — в її словах було стільки рішучості і сили, що Олег не міг навіть нічого зауважити.
— І не відмовляй мене, не зможеш! Я все вирішила, я ніколи не зможу тебе забути.
А Ремарк мав рацію: «Намагатися забути когось – значить весь час про нього пам’ятати». Саме це відбувається зі мною кожної хвилини.
Читайте також: Кохання може все: волинян закликають поділитися романтичними історіями.
