Про загибель воїна-земляка з Волині три дні сповіщали журавлі, кружляючи над селом

Його односельчани розповідають, що ще за три дні до трагедії над селом кілька діб кружляли журавлі і тужливо, як ніколи, курликали, насторожували місцевих жителів своїм незвично тривожним «танцем». А згодом на малій батьківщині сповістили вже офіційно, що на фронті обірвалося життя молодого воїна...

Шлюб батьків Богдана дав тріщину, коли він ще навіть не ходив до школи. Обставини склалися так, що хлопчик проживав із татом та дядьком Миколою. Допомагали його ростити також, поки не відійшли у вічність, бабуся з дідусем. Молодша ж сестричка залишила родинний дім разом із мамою.

Відтоді доля не раз скривдила несправедливістю Богдана. Бракувало дитині материнського тепла, не було у нього багато чого, що мали його однолітки. Хоча з ненькою радо підтримував зв’язок і цінував кожну хвилину телефонного спілкування з нею, любив її. Щоразу розквітав щирістю, коли відчував небайдужість до нього з боку сторонніх людей. У них найчастіше й шукав розраду.

Тітка Марія із Яловацька була для нього головним рятівним кругом – другою мамою, яка і смаколиком якимось пригостить, і подбає про чистоту в холостяцькій домівці. Вона ж і проводжала його на війну. Та недовго довелося хлопцеві воювати: пішов на службу в травні 2023-го, а через два місяці внаслідок ворожих обстрілів його не стало…

У цей день прийшли до Богдана всі: і ті, хто добре знав його, і ті, хто ніколи й не зустрічався з ним. А найголовніше – стояли біля домовини ненька та рідна сестричка. На жаль, уже не могли обійняти його…

Ще однією спорідненою душею, наставницею для Богдана в юні роки була класна керівниця Галина Шиліпук, яка розповідала:

– Вела їх із 6-го класу, в якому було шістнадцятеро учнів. Не раз доводилося топтати стежку навпростець від школи до Богданової хати. Як не двічі, то хоч раз на тиждень навідувалася до нього, адже хлопчина потребував насамперед моральної підтримки. Ніколи не забуду великі очі Богдана – в його погляді було очікування доброго слова та поради. Він дуже тепло реагував на проявлену до нього увагу, любов. Понад усе хотів родинного затишку. Терниста життєва дорога спонукала змалку вчитися бути самодостатнім, тож намагався будь-де заробити копійчину: збирав ягоди, їздив працювати на плантації та лісові ділянки, допомагав людям по господарству. Тішився, коли вдавалося за свій труд придбати щось омріяне. Його найтепліший спогад дитинства, про який мені розказував, – поїздка до дідуся в Нові Червища, де вони разом із ним ходили рибалити. Уже підлітком став більш замкнутий, дещо віддалився.

А ще вчителька Галина Шиліпук пригадала, що три дні над селом тужливо курликали журавлі, немовби передчували трагедію.

Похоронили Богдана Муца на кладовищі у Клітицьку. Рівно 5 років тому тут поховали й дядька, з яким проживав хлопець. У хаті віднині лишився наодинці батько воїна Станіслав. 

У цей день прийшли до Богдана всі: і ті, хто добре знав його, і ті, хто ніколи й не зустрічався з ним. Усі віддавали шану воїну-Герою, шкодували, що таким молодим відійшов у засвіти (навіть не встиг одружитися), усі відчували провину, що десь колись не підтримали його в непростому житті... А найголовніше – стояли біля домовини ненька та рідна сестричка. На жаль, уже не могли обійняти його… І він не міг побачити, скільком людям у цей день був небайдужий!

Іванна ГАЙДУЧИК.

У боях за Україну полягли мужні сини Волині

Віктор САВЛЮК – боєць із міста Ковеля (родом із села Пісочне Ковельського району);
Володимир ЧЕРЕПНІН – боєць із села Древині, що на Іваничівщині;
Сергій ГАПОН – боєць із села Рогожани Володимирського району;
Василь ІЛЬЇН – боєць із села Велика Ведмежка, що на Маневиччині;
Олександр ЄВСТУРОВ – боєць із села Крижівка, що на Рожищенщині;
Микола ОРЄХОВСЬКИЙ – боєць із міста Луцька;
Андрій ГУРСЬКИЙ – боєць із села Тристень, що на Рожищенщині;
Павло МИХАЛЬЧУК – боєць із села Угринів Луцького району;
Володимир ХОЛОВІНСЬКИЙ – боєць із міста Ківерці;
Євген ШУЛЯК – боєць із села Ужова, що на Рожищенщині;
Сергій СТЕПАНКЕВИЧ – боєць із міста Нововолинська;
Максим КУЧЕР – боєць із селища Маневичі;
 Владислав МИСИНЮК – боєць із села Семеринське, що на Локачинщині;
 Сергій ШМИГЕЛЬСЬКИЙ – боєць із селища Маневичі.

Читайте також: «Село на Волині встелили квітами: громада прощалася з 23-річним Героєм (Фото)».