«росія вбиває наших людей, а ви їхні пісні пропагуєте...», - волинська журналістка була шокована

…що нарешті даємо бій путінській пропаганді

Від цієї прикрої історії вже скоро мине десять років. Тоді ми з сім’єю відпочивали на Закарпатті. Мали цікаву екскурсію у село Карпати в славнозвісний палац Шенборнів, колишню резиденцію та мисливський будинок графів – пам’ятку архітектури національного значення, де розміщений санаторій

«Карпати». Ввечері завітали у кав’ярню на території здравниці, відвідали культурний захід. 

У той час уже велися бойові дії на Сході України, ми старалися не пропустити жодного зведення з фронту журналіста Андрія Лисенка, який щоденно виступав із пресбрифінгами про актуальні події у зоні АТО. 

Тому була просто шокована, коли ансамбль, як потім виявилося, з міста Тернополя виконував одну за одною… російську попсу. Не стрималася, аби не підійти до їхнього симпатичного, типової козацької зовнішності чорновусого керівника й зробити зауваження. У відповідь почула: «Я – патріот. Але люди приїхали сюди відпочивати, заплатили гроші. Що вони просять – те ми й граємо…». «А вам за це не соромно? росія вбиває наших людей, а ви їхні пісні пропагуєте…» – відповіла вусатому «патріоту», й ми залишили зал.

Нарешті у Верховній Раді України зареєстровано проєкт закону, яким передбачено покарання штрафами за прослуховування російської музики в громадських місцях, і це вже надзвичайно актуально.

Раніше, в червні 2022 року, наші парламентарі підтримали заборону російської музики в медіа й громадському просторі. У Києві в середині липня 2023-го заборонили вмикати російськомовні пісні в громадських місцях. Також Київрада наклала мораторій на публічне використання іншого російськомовного культурного продукту.

Новим законопроєктом передбачено штраф за публічне виконання, показ, демонстрацію, сповіщення у закладах торгівлі, громадського харчування, сфери послуг музичних фонограм, відеограм, музичних кліпів, їхніх елементів, інших творів російською мовою, що є заборонено законодавством. Цей штраф пропонується в розмірі від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 5 100 до 8 500 грн. А за повторне таке порушення протягом року – від 1000 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: від 17000 до 25500 грн.

Багато виникало конфліктів у місцях, де звучить музика окупанта. Бо знаходяться притомні відвідувачі, яким це слухати совісно й огидно. А скільки інцидентів у громадському транспорті, де водій, вважаючи себе хазяїном транспортного засобу, крутить на весь салон те, що йому заманеться. 

Пригадую резонансний випадок, який мав продовження в суді, через виконання на одній із вулиць Львова пісень Віктора Цоя російською мовою. 

Тоді винуватець поніс покарання у вигляді штрафу. Незначного. Тепер сума санкцій суттєво зросте, що, є надія, вдарить фінансово по кожному, хто полюбляє расєйську музику і її виконавців.

…великим обманом трудового люду

Часто доводиться чути розмірковування, особливо людей старшого покоління, про те, як у союзі скрізь був порядок, вчасно виплачувалася зарплата, мали соціальні гарантії. Ностальгують і деякі колишні шахтарі, справді люди заслужені, завдяки яким постало таке місто, як Нововолинськ.

Бо далеко не всі згадують, що в ту пору, яка визначається ще й тотальним дефіцитом (незначний виняток становили великі міста, а також шахтарські містечка, де так звані відділи робітничого постачання розподіляли більше дефіцитних товарів по магазинах), економіка працювала під пильним контролем, «ковпаком» «керівної і спрямовуючої». І ці понадпланові тонни вугілля давалися надлюдськими зусиллями.

Пригадую, що майже усі великі релігійні свята чоловік сестри, працюючи на одній із червоноградських шахт, проводив у забої. Бо працювали за так званим «скользящим графіком» у чотири зміни. А плани доводили такі, які майже нереально було виконати. Зате регулярно підбивалися підсумки соціалістичних змагань, вручали перехідні вимпели бригадам тощо. А шахтарі пошепки перемовлялися, що на рекорди Героя соцпраці працювали сотні інших. В його лаву й нове обладнання поставлялося. Ще й досі колишні гірники із сарказмом згадують лозунг: «Отпразнуєм празнік ударним трудом».

У ту пору голови шахтарів забили «стахановським рухом». А хто такий цей Стаханов, тривалий час не знали. Це лише тепер стало відомо, що зачинатель цього трудового руху помер у 1977 році на Донбасі в психіатричній лікарні. І його могилу знайшли в місті Торез майже 30 років потому цілком випадково... 

Нарешті у Верховній Раді України зареєстровано проєкт закону, яким передбачено покарання штрафами за прослуховування російської музики в громадських місцях.

…У серпні 1935 року в шахту спустилися Олексій Стаханов, два кріпильники, начальник дільниці, парторг шахти і редактор багатотиражки. Ввімкнули час відліку від початку роботи. Через 5 годин 45 хвилин роботи Стаханов нарубав 102 тонни, виконавши 14 норм. Почався так званий «стахановський рух»... 

Як розповів на своїй фейсбук-сторінці Іван Карпусь, різниця між нормою і рекордом була величезною – і це відразу ж навело партійне керівництво на думку про підвищення норми видобутку. Робітникам довелося працювати набагато більше за ті ж самі гроші. Почалася жорстка протидія стахановському руху. Робітники ламали обладнання, крали інструмент, били, труїли, а часом навіть убивали передовиків. Коли диверсії стали масовими, за справу взялися чекісти. Арешти і розстріли швидко звели опір нанівець. Стаханова прийняли в партію без проходження кандидатського стажу, а через рік вийшла його книга «Розповідь про моє життя». За трудовий подвиг Стаханов отримав 200 рублів, квартиру з меблями тощо.

Подальший життєвий шлях – це дружба із сином тодішнього вождя  Василем Сталіним, дармоїдство, алкоголізм, моральне падіння.

В часи Хрущова Стаханова відправили назад на Донбас, де був поселений у гуртожиток, сім’я з ним не поїхала. Все майно швидко пропив... У 1970 році, в 35-ту річницю «подвигу» Стаханова, Брежнєв вручив йому зірку Героя праці й виділив невелику квартиру. Весь цей час «герой» так само продовжував пиячити, встиг побувати двоєженцем і в підсумку потрапив до психіатричної лікарні, де згодом і помер...

Рейтинг професії шахтаря за останні роки різко змінювався: то піднімався, то падав. Внаслідок змін на енергетичному ринку гірничі підприємства ставали непотрібними. На цій скороспішній хвилі було винесено на «сушу» чимало шахт, які могли б служити економіці країни.

Тепер життя вносить нові корективи. Агресія росії, відмова від її «клондайку» – газової труби – змушує шукати альтернативні види палива. Однак навряд чи вже повернуться до повноцінного життя колишні, зараз не діючі, підземки Львівсько-Волинського вугільного басейну. А от нове вугільне підприємство з покладами високоякісного вугілля таки варто було б завершити. 

Алла ЛІСОВА.