Ігор казав: «Я буду битися до тих пір, поки не повернуся до своєї батьківської хати».
«Цивільні знайшли брата на полі бою і хотіли хоронити, а він виявився живим»
Через місяць після повідомлення про загибель бійця рідні дізналися, що він після важкого поранення опинився у полоні
Історія 34-річного воїна Ігоря Гайохи схожа на голлівудський фільм. Але це життя реальної людини, а не вигаданий сценарій. Під час антитерористичної операції він добровольцем служив у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар» й потім продовжував контракт. Повномасштабне вторгнення застало його під Волновахою, яку загарбники планомірно знищували, не шкодуючи ні шкіл, ні церков. Ігор на той час служив мінометником. У березні 2022 року сестру та матір бійця шокували звісткою про його загибель, повідомивши, що окупанти впритул розстріляли автівку, в якій їхали українські воїни. Через складну ситуацію забрати тіло було неможливо.
У березні 2022 року сестру та матір бійця шокували звісткою про його загибель, повідомивши, що окупанти впритул розстріляли автівку, в якій їхали українські воїни.
Важко уявити, що пережила тоді родина захисника, готуючись до найстрашнішого дня у своєму житті. Проте за більш ніж місяць рідні дізналися, що він вижив у тому бою, але потрапив у полон.
«Мене приходили розстрілювати, врятували діти»
– У нас неординарна родина – бандерівці з Луганщини! Бо ми з братом народились та жили у селищі Сєверо-Гундорівське, що на самому кордоні з країною-окупанткою, – розповіла «ФАКТАМ» сестра полоненого захисника Галина Гайоха. – Від нашого будинку було ближче сходити до їхнього магазину за продуктами, ніж до нашого. І хоч тоді на Луганщині було справжнє засилля всього російського, але нас із братом батьки виховували в повазі до України. Вони завжди казали, що ми – українці, а це зовсім різне з росіянами, й наша Батьківщина – Україна. Для нас День Незалежності був одним із найбільш важливих родинних свят. Ми змалечку знали напам’ять Гімн України. Й розуміли, що за нашу свободу варто боротись!
...За свою любов до України ми поплатилися сповна. Натерпілись, коли ворожі війська прийшли на Луганщину. Наш батьківський дім у селищі тричі грабували, проводили нічні обшуки. Нам весь час погрожували, брата били через принципову позицію (Ігор Гайоха був активним учасником Революції гідності на Майдані Незалежності в Києві. – Ред.). Нас ненавиділи, бо тільки над нашим будинком майорів український стяг. Мене навіть приходили розстрілювати, врятували діти…
Потім попередили, що вся наша родина є в розстрільних списках і треба тікати. Тому ми останнім потягом виїхали до Луганська, звідти на Київ, Тернопіль. Потім побратим Ігоря з Майдану Пантелеймон Рожанський покликав нас до себе у Літин на Вінниччину. Його батьки виділили нам кімнату, ми оселились, за що безмежно вдячні цій родині. На жаль, у січні 2015 року Пантелеймон, який на той час служив у Нацгвардії, загинув у ДТП в зоні АТО разом з іншими побратимами. Ця втрата сильно підкосила нас та Ігоря. Брат пішов на війну добровольцем у складі «Айдару». Спочатку працював кухарем, але паралельно вивчав зброю. Й згодом він став мінометником.
«Місцеві жителі знайшли Ігоря на полі бою і переховували від росіян»
– Як Ігор потрапив у полон і чому спочатку всі вважали його «двохсотим»?
– Ця історія варта фільму. Повномасштабне вторгнення застало Ігоря під Волновахою. Він написав, що все добре, й попросив надсилати якісь новини, бо не розумів, що відбувається і чому оточення настільки глибоке. Зрештою бійці протримались там ще кілька днів і стали відходити. Але їхній транспорт потрапив у засідку, окупанти почали масований обстріл. Шансів там вижити фактично не було. І мені побратими, які вирвалися з того пекельного бою, повідомили, що мій брат 3 березня отримав поранення в ділянці печінки і загинув. Я перепитала, чи це правда. Вони відповіли, що пересвідчились у цьому. Благала забрати тіло, але мені відповіли, що там уже вороги. Можете уявити наш стан…
Але потрібно було якось зібрати себе докупи, що я і зробила. Треба було придумати, як знайти Ігоря, щоби хоч поховати по-християнськи. Бо думки про те, що мій рідний брат лежить десь на полі бою і до його тіла добираються тварини, мене просто доводили до істерики. А згодом у нас з’явилась надія, що Ігор живий. Ми побачили, що він був онлайн у всіх соцмережах, в яких зареєстрований.
Це спантеличило, адже Ігор користувався айфоном, тож без власника це зробити вкрай складно. Ми написали брату, він не відповів. А потім у квітні нам подзвонила місцева жителька і повідомила, що Ігор живий, але стан у нього важкий. За її словами, начебто у бою Ігор знепритомнів, його знайшли місцеві, котрі хоронили загиблих. Спочатку вони переховували його від росіян, годували з ложечки. Проте братові потрібна була медична допомога, і люди сподівались, що він зможе виїхати як цивільний на підконтрольну територію. Але на нього вийшли вороги і забрали Ігоря у полон. Скоріш за все, хтось здав, та й брат у мене був медійний…
Коли почули це, стало лячно, адже ми розуміли, що за Ігорем окупанти довго полювали, йому не раз погрожували, він був у їхніх списках. Потім на російських інтернет-ресурсах ми побачили відео допиту брата. Він сильно схуд, але в його очах читалось одне: «Не здамся ніколи».
– Весь цей час ми мовчали, боячись нашкодити своєму захиснику, – зізнається Галина. – Він був у списках на обмін, проте «айдарівців» практично не обмінюють, у ворога «особлива любов» до цих добровольців.
– Що зараз відомо про брата?
– Його та ще 17 бійців «Айдару» окупанти називають терористами, інкримінують їм насильницьке захоплення влади та зміну конституційного ладу «ДНР», участь у діяльності терористичної організації. Наскільки мені відомо, за це Ігорю загрожує від 12 до 20 років тюрми. У воїнів забрали взуття, постійно лупцюють, морально знищують. Ігор залишився без будь-якої медичної допомоги. Хочу, аби весь світ почув про нашу біду і відгукнувся. Я вірю, що Ігор скоро буде вдома й ми втілимо нашу давню мрію – поїздку на море в Крим.
Вікторія МИКИТЮК.
Читайте також: «Іспанські поліцейські офіцери разом із горохівськими волонтерами борються проти росії (Фото)».
