«В хорошого господаря хочеться працювати», – кажуть про ПП «Макс Ком» чоловіки з бригади із Каменя-Каширського Юрій Лоза, Юлій Трубюк, Михайло Пархомук, Володимир Хлистік, які на світлині разом із директором з виробництва, Тарасом Щерблюком (у центрі).
Волинський аграрій Тарас Щерблюк: «Хлопці на передовій знають, скільки хто кому туди дає» (Фото)
Чим живе нині українське село? Наскільки ризиковано інвестувати в сільське господарство в суворий непевний час війни і чи допомагає держава аграріям забезпечити країну хлібом і до хліба, розпитувала літнього дня в директора з виробництва ПП «Макс Ком», депутата Волинської обласної ради, ексголови Горохівської районної ради та представника знаної на Волині хліборобської династії Тараса Щерблюка. Нехай прологом до цього тексту буде і вдячність усій сім’ї Тараса Васильовича за те, що завдяки її фінансовому доброчинству газету «Волинь» читають на передовій наші захисники
«Цікаво робити те, що можуть не всі»
– У перші кілька днів війни ми ще вели якийсь список усього того, чим заповнювали фури, відправляючи їх на фронт... Але дуже швидко усвідомили: нащо рахувати те, що даєш від щирого серця, аби не гинули солдати й настав мир, – по-жіночому зворушливо відповідає про сенс нинішнього господарювання директорка ПП «Макс Ком», депутатка Горохівської міської ради й дружина Тараса Щерблюка Оксана Щерблюк.
– Без Перемоги ніщо й нікому не буде потрібним – ніякий бізнес, ніякі справи. Кожен повинен визначити для себе свою бойову позицію навіть далеко від лінії вогню. Треба шити для неї, плести сітки, робити сухпайки… Тому ми працюємо, даємо й будемо купувати на передову все, що потрібно. Для нас уже все є і все буде Україна. А новини про міцний тил потрібні в окопах, як зброя, отож газета неодмінно мусить доставлятись на передову. Був у земляків-захисників на різних напрямках, особисто возив разом із автомобілями нашу «Волинь», бачив потребу бійців у змістовному чтиві, – каже Тарас Щерблюк.
Ні на що не скаржитися, шукати причину негараздів у собі й бути генератором ідей – таким Горохівщина знає його з юності. Сам він усміхається, розповідаючи, як емоційно реагує на кожен новий задум дружина. Недавно із сином Василем, який разом із батьками очолює «Макс Ком», більше всерйоз, ніж жартома цікавилися вирощуванням креветок. Мовляв, цікаво робити те, що роблять не всі! Дасть Бог, і це Щерблюкам вдасться вже у мирній Україні, а наразі родина закінчує чималий фронт робіт у Підбереззі на Горохівщині.
«Незабаром запустимо лінію з виробництва пелет із соломи»
У день нашого приїзду в село на колишньому колгоспному дворі спека стояла від сонця й від роботи. Багато років поспіль він усім своїм виглядом просив рук господаря. Щоб зберегти від стихійної руйнації бодай котресь із приміщень, хтось із селян навіть пропонував у колишній майстерні облаштувати цех із виробництва… кави. Реалізувати задум тоді так і не вдалося, а з полегшенням люди зітхнули чотири роки тому, коли навести лад на цій території розвалин і бур’янів узялося ПП «Макс Ком».
Найперше нові господарі планували облаштувати овочесховище. Нині одна з будівель уже слугує холодильником ємністю 120 тонн, у процесі будівництво сортувальні й ще одного агрегата такої ж потужності, в якому чекатимуть свого ринкового часу фрукти зі Щерблюкового саду.
– На встановлення нового холодильника був написаний проєкт за допомогою начальника відділу розвитку та інвестицій Горохівської міської ради Андрія Ковальчука. Ми його виграли серед тисячі інших, і це – європейський грант сумою 366 тисяч гривень, – ділиться радістю пані Оксана.
Рішення інвестувати в сучасну італійську зерносушарку було ризикованим, але родина живе за споконвічним хліборобським законом: війна війною, а працювати треба задля миру.
Схожа на гарну сенсацію новина про те, що під дахом, який саме стелила бригада висотників Юрій Лоза, Юлій Трубюк, Михайло Пархомук, Володимир Хлистік із Каменя-Каширського, буде лінія з виробництва пелет із соломи. Солому в Підбереззя звозитимуть з угідь, які обробляє «Макс Ком», а також ТОВ «Агропродукт-Горохів», засновником якого є глава родини Василь Щерблюк, а керівником – молодший син Василя Васильовича Андрій.
Пелети використовуватимуть для обігріву свиноферм. Їх вироблятимуть із власної сировини, що економно (знаючи ціни на газ), і екологічно чисто.
Поруч лінії – піднавіси для соломи, майстерня під техніку. Тарас Щерблюк запланував до вересня закінчити всі роботи на всій території, наостанок заасфальтувавши її. До слова, неподалік працює підрозділ місцевої пожежної охорони, створення якого відбулося минулоріч у грудні за сприяння його та голови Горохівської міської ради Віктора Годика.
«Плануємо заходити у ще одну галузь...»
Тим часом жнивної пори робота кипіла й у ТОВ «Агропродукт-Горохів». На току в селі Холонів Щерблюк-найстарший із молодшим сином Андрієм завершували встановлення сучасної італійської зерносушарки. Рішення інвестувати в неї було ризикованим, але родина живе за споконвічним хліборобським законом: війна війною, а працювати треба задля миру.
– Ціни на зерно сьогодні низькі. Щоб не вийти в мінус, важливо правильно доглянути й зібрати врожай, а ще важливіше – правильно продати його, – переповідає невтішні реалії всіх аграріїв Тарас Щерблюк.
Ріпак обох господарств охоче купують прибалти, кукурудзу – шведи й англійці. Як буде з ціною на зерно, прогнозувати неважко, але в тому, що Україна буде зі своїм хлібом, є вклад і всіх героїв цього репортажу.І не лише з хлібом. Через війну й на волинських ринках немає багатьох херсонських овочів, тож невдовзі на прилавках з’являться броколі, пекінська капуста, зелень із теплиць Оксани, Тараса й Василя-молодшого Щерблюків. Наразі під теплиці запланували закрити гектар ґрунту. Ними опікуватиметься Василь Тарасович, який є засновником і керівником ФГ «Волинський сад».
Загалом, вважає Тарас Щерблюк, робити бізнес в Україні найпростіше. Головна умова – не працювати по-чорному, тоді держава гарантує пільгове європейське кредитування.
«Восени роботу в яблуневому саду матимуть 50 людей із довколишніх сіл»
За цією розмовою в’їжджаємо в найулюбленіше всіма Щерблюками місце роботи – їх яблунево-грушево-вишневий сад загальною площею 16 гектарів. Найстарші в ньому й найчисленніші – то близько 20000 шестирічних яблуньок. Було, що врожай із них узимку довелося продавали в магазинах по 4 гривні за кілограм, та завжди так не буває…
Уже два роки поспіль рясно родять і вишні, тож сад уже дає хоч невеликий, та дохід.
– А як тут гарно навесні! Краси всіх дерев, коли у цвіті, не переповісти словами, як і того, скільки треба напрацюватися біля кожного стовбура в тому земному раю в усі пори року, – заслухатися можна, коли Тарас Васильович говорить про цю свою чергову реалізовану ідею. Називає сад своєю гордістю й радіє, що довірив доглядати його молодому, зате завзятому й хорошому випускникові відокремленого структурного підрозділу «Горохівський фаховий коледж» ЛНУП Богданові Данилюку. Восени, як дозріють яблука, роботу в саду матимуть 50 людей із довколишніх сіл.
…Найменше в нашій розмові почула про благодійність на війну. Мовляв, Бог бачить, і хлопці на передовій знають, скільки хто кому туди дає. Мовивши це, поспішив додому за п’ятирічним внуком Остапом. Пора була їхати на жнива, а хлоп’я обожнює їздити з дідусем у кабіні комбайна чи трактора.
* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs).
