У «Вашингтон пост» надрукували репортаж з Ковеля

«Ігор Чайка, мер Ковеля, перериває нашу перекладачку, коли вона повторює англійською, що мер бажає подякувати американському народу і президенту Джо Байдену за всю їхню підтримку.

«Хочу подякувати американському народу, президенту Байдену та американським платникам податків!», – каже Чайка.

Скарги на те, що українці невдячні щодо військової підтримки США, ніколи не мали великого значення, але у будь-якому разі приємно чути такі слова мера.

Ковель – місто з населенням 67 тис. осіб на північному заході України, приблизно за 60 км від кордону з Білоруссю.

Ковель – невелике місто, але з початку війни у ньому загинуло 47 молодих людей. Трохи далі вулицею від мерії знаходиться меморіал Другої світової війни, де гігантська скульптура воїна вкрита брезентом, що закриває його щит, який, ймовірно, приховує застарілі та непопулярні радянські серп і молот. Поруч знаходиться новий меморіал із фотографіями всіх загиблих на війні у місті, починаючи з 2014 року. Я чув у розмові думку кількох українців - нинішнє російське вторгнення, можливо, розпочалося в лютому 2022 року, але війна розпочалася з анексії Криму в лютому 2014 року.

  Географічно Ковель знаходиться далеко від фронту, але вплив війни повсюдний. Оскільки багато городян служать в армії, майже кожен знає сім'ю, яка втратила близьку людину, і багатьох, які з нетерпінням чекають звісток про тих, хто бореться на сході та півдні України.

Іноді є загроза згори. Минулої зими Росія висадила в повітря найближчу електростанцію, внаслідок чого в Ковелі два дні не було електрики. Раніше цього місяця росіяни завдали удару по Луцьку, розташованому приблизно за 70 км на південний схід. В Україні не так багато населених пунктів, де люди можуть почуватися в безпеці.

Чайка та його співробітники розповіли мені, що в деякі дні повітряних тривог немає, а в деякі три-чотири. Він каже, що тривоги частіше вночі, але, як я невдовзі дізнався, вони можуть траплятися і посеред дня.

Ковель став перевалочним пунктом для біженців зі сходу, які переважно прямували до Польщі. Мер повідомив, що 5000 біженців зупинилися в одну ніч на великому залізничному вокзалі міста.

У розмові у своєму офісі Чайка розповідає, як йому та міській владі доводилося вирішувати проблеми у міру їх виникнення. У той час, як багато матерів і дітей покинули Україну в пошуках безпеки в інших країнах, коли розпочалося вторгнення, багато інших залишилося. Повернення дітей до шкіл навесні 2023 року було головним пріоритетом. Супутнє завдання - збудувати бомбосховища або знайти об'єкти, які б могли служити бомбосховищами, біля всіх ковельських шкіл. За словами мера, місто витратило близько $1 млн на будівництво найбільшого сховища, в якому можуть розміститися близько 1300 осіб.

Чайка, чоловік середнього віку з пронизливими блакитними очима та манерою поведінки, що відповідає цим серйозним часам, був обраний у 2020 році. Його перебування на посаді ознаменувала пандемія, за якою послідувало російське вторгнення. Чи сподобався йому короткий перепочинок між ними? «Ми не помітили щасливих часів. На жаль, вакцини від війни не існує», – каже він.

Найскладнішою частиною його роботи стали зустрічі з членами сімей майже чотирьох десятків убитих солдатів Ковеля.

На запитання, чи хоче він щось сказати американцям, відповідає: «Ми віримо, що виграємо війну».

Після нашої розмови Чайка приводить мене до вестибюлю мерії, де показує пошкоджений прапор, який, за його словами, підняли над островом Зміїний – місцем знаменитого інциденту «Російський військовий корабель, пішов на х..й», коли український солдат відхилив вимоги Росії щодо капітуляції. .

Українські солдати зрештою здалися і пізніше були звільнені в результаті обміну полоненими. Один із них був із Ковеля, каже мер, пояснюючи наявність прапора.

Поки Чайка показує мені прапор, звучить сирена повітряної тривоги. Це перше, що я почув із моменту в'їзду в країну напередодні. Мені сказали, що при виявленні загрози в області включаються сирени повітряної тривоги. Таким чином, безпосередня небезпека не очевидна, але зберігати холоднокровність непросто.

Проте люди навколо реагують так, ніби посеред ночі спрацювала автомобільна сигналізація - жодної паніки і навіть особливого руху у бік сховищ. За останні 1,5 роки українцям довелося багато до чого адаптуватися. Схоже, вони сповнені рішучості терпіти набагато більше».