Плювок на прощання від Резнікова

«День війни коштує нам 100 мільйонів доларів. А тепер візьміть бюджети всіх великих волонтерських фондів, подивіться, скільки вони збирають. І держава, яка витрачає 100 мільйонів доларів на добу загалом. Ось просто вдумайтеся.

Тому несправедливо пред’являти претензії державі – військово-політичному керівництву, всім – від місцевих керівників до парламенту, уряду, президента, що все роблять волонтери. Це не так», – заявив очільник Міноборони Олексій Резніков в інтерв’ю «Укрінформ».

Отака вийшла прощальна заява…

Тобто замість того, щоб подякувати волонтерам і кожному українцю, які донатять на армію, Резніков знецінив зусилля українців. Це «відрижка ненависті» щодо громадянського суспільства, яке, на думку Резнікова, його «зжерло». Цими зневажливими словами горе-міністр остаточно помножив себе на нуль.

Тепер українці будуть його згадувати «не злим тихим словом» не лише як міністра оборони, який ніяк не готувався до війни (28 січня, за місяць до початку широкомасштабного вторгнення, на запитання народної депутатки Вікторії Сюмар чому міністр не підтримує законопроєкт опозиції про негайне збільшене фінансування армії і закупівлю зброї, зверхньо відповів: «Це не вторгнення, а велика паніка у вас в голові. Грошей армії достатньо»).

Вочевидь, на комерційні проєкти, заради яких адвокат Резніков, мабуть, і був поставлений на цю посаду, грошей було достатньо. Бо більшість міністрів оборони в Україні займалися освоєнням і перерозподілом майна та землі, які залишились ще з радянських часів. Думаю, Резніков не був винятком, і на його каденцію цього добра ще вистачало. Попри те, що про ймовірність повноцінної війни криком кричали наші союзники, влада до останнього дня не переймалася підготовкою, а профільне міністерство не займалося посиленням армії. За попередника Резнікова — міністра Тарана взагалі військові бюджети частково перекидалися на «Велике будівництво», а оборонне замовлення (виробництво та закупівля зброї) не виконувалось аж до початку широкомасштабного вторгнення.

Тобто ніякої такої війни у головах влади, і зокрема міністра Резнікова, не було. Бо жили у своїй казковій реальності, де вони схопили Бога з бороду. Головокружіння від повноти влади і грошей позбавило їх відчуття реальності, у яку так не хотілося вірити. Або ж були якісь дуже таємні сепаратні домовленості (наприклад, в якомусь Омані), які давали владі підстави до такої безтурботності. Втім, одне не виключає (а радше, підтверджує) інше…

Також памʼятатимуть Резнікова і як міністра воюючої країни, при якому корупція у міністерстві набула таких зухвалих і ганебних масштабів, які шокували усіх. Корупція в армії, звісно, була і раніше, але цинізм «яєць по 17» під час війни, коли українці останні гроші віддають на армію, збурив суспільство. Бо розуміли, що ці «золоті» яйця – лише верхівка айсберга. Про усі корупційні скандали, до яких докопалися журналісти (а не правоохоронні органи, що також симптоматично), тут можна писати довго і нудно.

Плюс резонансні історії зі знахабнілими воєнкомами, яких після знову таки розслідувань журналістів місяцями далі тримали на хлібних посадах. Всі ці зашквари настільки дістали українців, що тримати далі Резнікова на посаді міністра Зеленський при усьому бажанні вже не мав шансу. Бо тоді той негатив перетікає на нього, а забруднювати свій світлий образ він не може. Тим паче напередодні президент зробив пафосну заяву про те, що корупцію треба прирівняти до держзради… На жаль, від махрового популізму Зеленський не може відмовитись і під час війни. Тепер буде цікаво, якщо Резнікова призначать послом у Великобританію, про що тільки лінивий не говорить. Оце буде яскравий приклад «послідовності» президента. Втім, після послів у Швейцарію (колишньої генпрокурорки, що виконувала політичні замовлення) і Болгарію (що виконувала захцянки іншого характеру), дивуватися тому, що ексміністра з репутацією корупціонера пошлють у таку стратегічно важливу країну, як Великобританія, не варто. Цілком послідовні дії влади…

Ну, і нарешті «вишенька на торті». Замість того, щоб тихо піти (бажано було це зробити одразу після «яєць по 17»), Резніков вирішив на прощання «зіпсувати повітря» і видав цитату про незначну роль волонтерів, яку йому довго памʼятатимуть.

Та якби не волонтери, то не відомо чим би агресія закінчилась у перші дні вторгнення. Не даремно ворог розраховував на «три дні». Він знав про технічний і матеріальний стан української армії, але недооцінив моральний і патріотичний стан суспільства. Ще всі памʼятають, як у перші дні війни українці купували для військових усе, що можна: від шкарпеток та тканин до броніків та приладів нічного бачення… Чому цього бракувало? Та відомо чому. Бо владі не було до цього ніякого діла. Вся країна була натикалася біг-бордами про Велике будівництво!

Прощальний плювок Резнікова у бік волонтерів — це справжнє ставлення влади до суспільства, це те, що вони насправді думають про свій народ. Мовляв, знайте своє місце. Це ще одне свідчення неадекватності, відірваності від реалій. Вони справді вважають себе рятівниками і месіями, а суспільство, особливо його активна частина з чіткою громадянською позицією, заважає владі насолоджуватися цим месіанством. Зневажливе зауваження Резнікова про «три відсотки» — це ще й форма помсти цьому суспільству за відставку. Бо якби не громадський тиск, Резнікова би ще довго не рухали. Як не рухають Татарова, Шурму та інших одіозних і зашкварних діячів у владі. Тому громадянське суспільство повинно бути ще більш активним і наполегливим. Мовчати не на часі…

Наталія БАЛЮК, головний редактор газети «Високий Замок» (Львів).

Читайте також: «Вікторія Сюмар: помилки відповідальних у війну коштують надто дорого».