Чому у селі Лежниця на Волині біля кордону з Євросоюзом не пролунав перший дзвоник

Зателефонували мешканці прибузького села Лежниця Поромівської територіальної громади зі скаргою на те, що закривають їхню початкову школу...

…передвересневими тривогами педагогів і батьків

Зателефонували мешканці прибузького села Лежниця Поромівської територіальної громади зі скаргою на те, що закривають їхню початкову школу. Навчальний заклад відремонтований, доглянутий, чотири досвідчені педагоги навчають 18 дітей. Тепер тим першачкам доведеться вставати дуже рано, бо шкільний автобус мусить доставити в Поромівський ліцей учнів ще двох сіл. Коли недавно завезли в Лежницьку школу дрова й торф, батьки втішилися: значить, буде все-таки навчання тут. Однак на останній сесії місцеві депутати проголосували не на їхню користь.

Голова Поромівської ТГ Олег Савчук каже, що школа в Лежниці справді гарна. І до останнього часу вони сподівалися її вберегти. Однак сувора реальність змусила підійти більш прагматично. На одного учня в рік потрібно 55 тисяч гривень. Загалом освітня субвенція на цей заклад становить 1,1 млн гривень. При її зменшенні доводилося додавати з місцевого бюджету 400 тисяч гривень.

Фото із сайту bug.org.ua.

 

– Ми порахували, – уточнює ситуацію пан Олег, – що тепер нам не вистачає на освіту 2 млн гривень і наступного року додається ще два. А вільних залишків у громаді на початок нинішнього року мали, наприклад, усього 5 млн гривень. Розраховувати, що казна буде збільшуватися, не доводиться. Адже податки від вугільних підприємств не зростають – навпаки, зменшуються. Чим далі, тим гірша ситуація з їх надходженням. 

За словами керівника громади, у складній ситуації вони самі повинні шукати резерви економії, оптимальні шляхи вирішення проблеми. На такий крок пішли з огляду на певні рекомендації: зупинити діяльність шкіл, у яких навчається менше 25 дітей, учнів перевести в більші освітні заклади. Олег Савчук запевнив, що він зацікавлений, аби школу зберегти, й у разі змін на краще її робота буде відновлена.

Навчальний заклад відремонтований, доглянутий, чотири досвідчені педагоги навчають 18 дітей.

Про зменшення освітньої субвенції як вимушений крок в умовах воєнного стану, який спровокував прийняття непопулярних рішень, наголосив у розмові начальник управління освіти Нововолинського виконкому Сергій Мороз. Суть їх полягала в тому, що в закладах освіти шахтарського міста було оголошено простій з 21 липня по 31 серпня нинішнього року зі збереженням 75 відсотків зарплати. При тому, це ще був період відпусток, за який працівникам повністю виплатили кошти. Колектив ліцею №1, вважаючи такий крок безпідставним і протизаконним, звернувся у Службу освітнього омбудсмена. У відповіді цієї організації зазначалося, що економія бюджетних коштів як підстава оголошення простою є неприпустимою і порушує права педагогів.

На прохання прокоментувати інцидент Сергій Мороз насамперед сказав: «Чому омбудсмен мовчав, коли зняли 10 відсотків від затвердженої освітньої субвенції і ми змушені були шукати вихід із непростої ситуації?».

Він зазначив, що у січні нинішнього року нововолинська громада недоотримала 22,4 млн гривень на освіту. Це якраз ті кошти, з яких виплачується зарплата вчителям. Таке суттєве недофінансування державою могло призвести до скорочення працівників або й навіть закриття якоїсь школи. Тоді й виділили додатково з місцевого бюджету 8,5 млн грн.

– Тому рекомендували простій як вимушений крок, аби уникнути кредиторської заборгованості й невиплати зарплати, – зазначив очільник освітян. – І це спільне з директорами шкіл і профспілками рішення.

На початку серпня, зазначив, виплачена вся заробітна плата, відпускні, оздоровчі працівникам шкіл, у тому числі й технічним. Сергій Мороз анонсував наявність коштів для виплати преміальних педагогам до професійного свята. Але найголовніше, що всі заклади освіти шахтарського міста готові до роботи в цьому непростому навчальному ріці, мають укриття, тому працюватимуть в очному режимі. 

…що у благополучній Швеції повертаються до паперових носіїв знань

Серпень завжди асоціювався з певними запахами: свіжої фарби, айстр із чорнобривцями і… нових зошитів. Пригадую, як спочатку сама, а потім мої діти поспішали в школу, аби взяти кращі підручники в бібліотеці, а якщо пощастить, то й новенькі. Їх хотілося тримати в руках, гладити навіть, як і зошити, які купували перед кожним навчальним роком. Це був справжній, до того ж приємний, ритуал.

Він, як і з підручниками, хоч і залишився зараз, але знаковості явно позбувся. На зміну йому прийшли комп’ютери і планшети. Племінниця, яка має двох школяриків, розповіла, що без останніх, особливо під час навчання онлайн, важко було обійтися. Коли заняття проходять у класах за партами, то нібито менше ними користуються. Але старший, шестикласник, все одно черпає інформацію майже з усіх предметів з інтернету. А підручниками користується менше.

Останніми роками, в час поширення комп’ютерних технологій, ми почали більше захоплюватися технічною стороною навчання. Особисті планшети учнів, комп’ютерні класи стали звичними атрибутами сучасного освітнього процесу.

А от Швеція замість планшетів повертає у школи паперові підручники. Пояснюють це складнощами з читанням, які спостерігаються за більш ніж десять літ використання цифрових планшетів у школах. У цій скандинавській країні, як зазначають у їхньому міністерстві освіти, цифрові технології не виправдали себе. Останнім часом планшети використовуються для вивчення уроків, проведення досліджень, виконання вправ, складання тестів. А рукописне письмо було запроваджено лише в першачків. Їхня міністерка Лотта Едхольм заявила, що фізичний підручник має переваги, які не замінить жоден планшет. Її підтримали вчителі, вважаючи, що діти, які читають друкований текст, краще вміють виділяти основне, більше запам'ятовують і мають краще загальне розуміння. 

Тому, мабуть, найголовніше – вміло поєднувати нововведення із раніше запровадженим і перевіреним. А повернути дітей до активнішого використання паперових носіїв знань – то спонукати взяти до рук книгу, яка, кажуть експерти, не лише дає кращі знання, а й вчить мислити, аналізувати й відтак – приймати правильні рішення.

…тим, що ми всі різні, але – єдині 

У цьому ще раз переконалася, перебуваючи нещодавно на малій батьківщині нашого студентського друга – у Хустському районі на Закарпатті.

Село Олександрівка (раніше – Шандрово) налічує понад 2000 мешканців. Красиве, з асфальтівкою, оточене 
зусібіч горами, воно схоже на населений пункт десь в австрійських Альпах. На кількох вулицях – великі гарні будинки, схожі на замки. Хоча живуть у них звичайні закарпатці, які роками по закордонах заробляли гроші, а для нормального ведення своєї господарки намотували щодня десятки кілометрів – від одного клаптика городу до іншого, що розкинулися між високих гір. Таки виснажлива праця.

А які страви в них! Окрім традиційних – баноша, бограча, скуштували оригінальну гурку (ковбаса із різноманітною начинкою), неперевершений кисломолочний сир, для готування якого додають багато солодкого молока, й багато інших гастрономічних дивацтв.

Була приємно вражена тим, як там уміють берегти свої унікальні традиції. Помилувалися старовинними закарпатськими вишивками, оглянути їхні знаряддя праці, які зберігаються в місцевому краєзнавчому музеї. Окремий стенд присвячений воїнам – вихідцям із їхнього села, які захищають Україну в лавах ЗСУ. Наша гід кілька разів згадувала, що мешканці громади щомісяця передають чимало продуктів на фронт, переказують кошти.

Завідувачка бібліотеки Ольга Габор розповіла захопливу історію села, слава про яке на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І це завдяки знаменитій шандрівській криничці, з якої добували ропу – дуже солону воду. Через це вона приносила значний дохід селу, куди з’їжджалися з усіх усюд. Але згодом сіль перестала цінуватися, і криниця занепала. Тепер вона стоїть посеред вулиці й чекає свого відродження. Там поблизу також є джерело з лікувальною водою, яка допомагає при радикулітах, ревматизмах, інших захворюваннях.

Пані Ольга провела нам ще й цікаву екскурсію до дерев’яної церкви святої Параскеви та дзвіниці. Ця пам’ятка архітектури національного значення датована XV століттям, 1753 року перебудована, а в 1969-му відреставрована. Культова споруда довго перебувала в аварійному стані й нарешті дочекалася ремонту. Але завжди була і є справжньою окрасою цього мальовничого села.

За кілька кілометрів від Олександрівки – відомий населений пункт Велятино зі знаменитими термальними водами. Коли запитали у місцевих про їхній ефект, у відповідь почули: «Напевно, щось добре, бо їдуть туди звідусіль. А нам ніколи…». Зрештою, як і на нашому Світязі, де місцеві, бувало, за весь літній сезон навіть ніг не намочили.

Алла ЛІСОВА.

Читайте також: «Голова Асоціації фермерів Волині: «Картопля в Україні буде по 8 євро».