«Як він міг не бачити її краси, а шукав ляльок?!».
Дівчина із села: історія для душі
У ній не було нічого, що б могло сподобатися йому, визнаному красеню й розумнику їхньої групи, та й, зрештою, всього факультету. «Демонічний красень» – так називали Сергія. Давно забулося, хто саме перший дав йому таке прізьвисько, але воно одразу міцно вкоренилося. Не можна сказати, що хлопець аж надто хизувався своєю вродою, але знав їй ціну. Тому завжди злегка зневажливо поглядав на дівчат зі своєї групи. Що з них взяти? Всі вони з села. Про те, що й сам не міський, хлопець не згадував. Дівчата снопами падали йому до ніг, ладні хоч на хвилинку уваги та прихильності. Але він і не думав дивитися в бік однокурсниць. Село – і в Африці село....
У Лариси таки не було нічого, що могло б сподобатися цьому красеню. Нічогісінько! Хіба брав би він до уваги густу старомодну косу, сірі замислені очі, закоханість у книги, вміння смачно готувати? Ні в якому разі, бо ж вона – лише село. І що з того, що вона постійно вражала хлопця своїми знаннями. І не тільки. Лариса мало не щодня несміливо стукала в двері його кімнати, де він мешкав ще з трьома хлопцями. Дівчина пригощала всіх смачною їжею (виділяти лише Сергія соромилася, хоча було зрозуміло, для кого саме вона так старається). Хлопець їв, навіть не дивлячись на неї. Дякував. От і вся музика!
Отак і жив. Збирав жадібні й покірні погляди дівчат, насолоджувався принесеною Ларисою їжею.
Усе змінив випадок. У групу прийшла новенька – Олеся. Перевелася з іншого міста. Тут жила її бабуся, у якої почалися проблеми зі здоров’ям. Батьки дівчини, маючи відповідальні посади, не моги доглядати за нею. Донька сама погодилася допомогти.
Щойно Олеся переступила поріг аудиторії, Сергій зрозумів, що настав час розплати за всі розбиті ним дівочі сподівання, за всі перекреслені ним мрії, за гординю. Перед ним стояла сама Любов!
Біляве волосся, викладене в якусь химерну модну зачіску. Великі очі. Пухкі губи. Фігурка! Модельний одяг і взуття. Одним словом, хлопець відчув, що порятунку нема, бо саме так виглядає її величність – Доля!
Дівчина глянула на нього, як на порожнє місце, й демонстративно голосно сказала: «Думай, що кажеш: де село, а де – я!!!».
Це зрозумів не тільки він. Побачивши дівчину, однокурсниці лише приречено зітхнули. Дехто з них (із Ларисою включно), хто раніше мав хоч краплину надії зацікавити собою Сергія, одразу зрозуміли, що програли бій з цією білявкою, навіть не починаючи його.
Сергій несміливо наблизився до Олесі. У нього тремтіли руки й голос. Дівчина це також зауважила. Розподіл ролей почався одразу на її користь. Хоча перед нею стояв красень, вона теж мала незвичайну вроду.
Від запрошення сісти разом відмовилася. Хай починає страждати!
Зайняла місце за порожньою партою. Під час переклички черкнула ручкою в блокноті, а після лекції на хвилинку зайшла в деканат.
Раз отримавши відмову, Сергій у той день більше не розмовляв з Олесею. Зате наступного після пар напросився в провожаті.
Дівчина глянула на нього, як на порожнє місце, й демонстративно голосно сказала: «Думай, що кажеш: де село, а де – я!!!». Усі потішено зареготали.
То от чого вона заходила в деканат! Цікавилася хлопцем!
Сергій не пам’ятав, як вибіг з аудиторії й добрався до гуртожитку. Дорогою до кімнати його супроводжували насмішки.
Відчинивши двері, хлопець впав на ліжко обличчям в подушку. Сусіди по кімнаті почали жартувати з нього.
Та це тривало недовго. Двері раптом відчинилися. До кімнати, не постукавши, увійшла Лариса. Вона сміливо сіла на ліжко поряд із хлопцем і примусила його здивовано й вдячно глянути на неї словами: «У тебе більше нема потреби примушувати мене ревнувати! Я згодна стати твоєю дружиною».
Широко розкритими очима Сергій подивився на дівчину. Як він міг не бачити її краси, а шукав ляльок?! Чим вона йому не дружина?
Наступного дня вони попід руки зайшли в аудиторію. Олеся вдавилася повітрям. Їй таки дуже сподобався однокурсник-красень. Просто хотілося погратися в королеву.
...Сьогодні, на 20-ту річницю весілля, Сергій придбав коханій Ларисі гарний подарунок і листівку, в якій з любов’ю і вдячністю написав: «Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе
щодня...».
Олександра ГАНДЗЮК.
Читайте також: Війна. Історія на вечір.
