Батьки змогли вже змалку прищепити синові любов до Батьківщини, повагу до тих, завдяки кому вона не впала на коліна.
Мама маленького волинського волонтера: «Ніхто не міг стримати сліз, коли військовий у візочку обняв нашого сина»
Неординарний жест уваги від 9-річного Тимура Дарчика із села Сошичне Камінь-Каширського району приємно вразив та розчулив до сліз десятки людей на автостанції в Ковелі, а для військовослужбовців став прикладом небайдужості до їхньої долі та яскравим підтвердженням, що мають за кого боротися
Цю історію розповіла читачка камінь-каширської газети «Полісся» Яна Дарчик із села Сошичне у коментарі під одним з матеріалів на фейсбук-сторінці цього видання. Йшлося про те, що у сім’ї Дарчиків немає військовослужбовців. Проте молоді батьки Анатолій та Яна, які волонтерять для Збройних сил України, змогли вже змалку прищепити синові любов до Батьківщини, повагу до тих, завдяки кому вона не впала на коліна. Результат їхнього виховання уже дає вагомі плоди. Разом із мамою хлопчик перед початком навчального року поїхав у Ковель на закупи речей, необхідних до школи. Завершивши свої справи, вони пішли на автостанцію очікувати маршрутку до села.
Уперше воїни відчули не вдавану щирість та пафос, а справжню щирість чужої дитини.
«І тут Тимур просить у мене, щоб я купила декілька гарних цукерок, – пригадує подію того дня Яна Дарчик. – Не розуміла, навіщо вони йому потрібні, адже ми вже придбали додому досить багато всього смачненького. Та було очевидно, що це вкрай важливо для нього. Тож виконала його забаганку. Після цього він по черзі підійшов до усіх воїнів, котрих побачив у зоні очікування, й продемонстрував зі словами «Слава Україні!» популярний тік-токівський жест – вітання кулачком до кулачка. От затискає в долоньці цукерку і, торкаючись до руки військового, розкриває пальчики та віддає йому схований солодкий сюрприз. Це були такі відчуття, такі емоції з обох сторін! Син прибіг до мене зі сльозами на очах. Мене дуже втішив його вчинок, котрий засвідчує, що Тимур росте чуйною дитиною, свідомим громадянином. А через кілька хвилин до нас підійшов один зі згаданих захисників. Каже: «Слава нації!» – та знімає з руки свій браслет і дарує його на згадку Тимурчику. Повірте, в той момент плакали всі люди, які були там присутні. Це таке переосмислення цінностей! А ще один боєць із пораненою ногою, який пересувався на візочку, міцно обняв хлопчика, як свого сина. Подякував малому та побажав, аби той завжди залишався таким щирим».
Читайте також: «Ображений ексміністр витер ноги об волонтерів та благодійників».
Чому такий жест уваги викликав стільки емоцій у наших воїнів? Бо, напевно, вперше вони відчули не вдавану щирість та пафос, а справжню щирість чужої дитини, усвідомили, що їх цінують, що росте покоління, яке не забуде їхній подвиг, що мають за кого боротися, – цвіт нації не осипався через війну, а тільки починає розпускатися. Добро і піклування врятує цей зболений трагедіями світ. Даруйте усюди повагу та підтримку нашим захисникам, навіть банальними діями – це їх окрилює!
Іванна ГАЙДУЧИК.
