«Пишаюсь і плачу»: як це – бути вагітною під час війни

35-річна Альона поділилась радісною новиною і розповіла, як проходить вагітність:

«Друзі, маємо новину, яку вже не виходить (та й не хочеться) приховувати.

Ми очікуємо на малечу.                                                                           

 Це вийшло трохи несподівано для мене і, здається, дуже очікувано для Дмитра.

У перший тиждень повномасштабного вторгнення, коли навколо був хаос та невідомість, ми шукали зброю для захисту водосховищ, готувалися до оборони Києва і вперше чули вибухи над головою, – у підвалі десь між сиренами та обстрілами я раптом усвідомила, що прожила офігенне життя і що не жалкую ні про що.

А от сумую, мабуть, лише за двома речами: що так і не взяла собаку і що не народила дитину.

Дівчата, які вагітні та народили в цей час війни... Тільки зараз починаю зовсім трохи розуміти, через що ви пройшли, скільки було болю, страху та відповідальності.

Усвідомлення прийшло в секунду і потім у хаосі війни й відряджень зникло. Але, мабуть, залишилося десь у мені.

…Вагітність я не очікувала і помітила лише на шостому тижні, уже після відрядження у Вашингтон, нервових дискусій там, трохи більш емоційних, ніж зазвичай (що були списані на посттравматичний синдром), двох ефірів на індійському CNN, де я заявила, що мені соромно за таких журналістів і кинула слухавку, і з десяток емоційних дискусій із чоловіком, які його, правда, абсолютно не здивували.

Відчуття дивні, прекрасні і неочікувані.

Точно не так я уявляла колись вагітність: під час війни, із повною невпевненістю в тому, що буде завтра, і неможливістю нічого планувати, серед сирен, нічних вибухів і скандалів, що несуться навколо. Літо без моря Одеси чи заходів сонця на Тилигулі, у Києві в 36 градусів та в роботі.

Та в той же час усвідомлюю, як же неймовірно мені пощастило: проживати війну та вагітність із коханою людиною поруч. Хоч і з різними графіками та нескінченними нарадами – але поруч. Яка це зараз розкіш. Як я вдячна за цю можливість.

Дівчата, які вагітні та народили в цей час війни, які з маленькою дитиною бігли-жили-починали все з початку за тисячі кілометрів без підтримки та коханих – тільки зараз починаю зовсім трохи розуміти, через що ви пройшли, скільки було болю, страху та відповідальності.

Знімаю перед вами капелюха знову і знову, пишаюся вами, плачу інколи від ваших історій. Ви неймовірні.

Ці страшні часи народжують – у всіх сенсах цього слова – прекрасних, таких сильних і водночас чутливих людей.                                      

Лікарі кажуть: у Києві – бебі-бум, життя завжди знаходить шлях».

Лія ЛІС.