Щоб бульба була, як кінське копито: волинянка розповіла, як у дитинстві копали картоплю
Початок вересня особливий для мене змалку. Як дитина, що росла у селі, я у цей час якраз мала нагоду перевести своє життя на шкільні рейки після найважливішої роботи сезону – копання картоплі
Батьки завжди старалися встигнути впоратися з городом до школи. Щоб потім, коли осінь вперто краде по кілька хвилин кожного дня і вечір настає вже так швидко, не бігти після уроків на поле.
Ми починали цю справу одразу після Спаса. Вставали зранку, збирали на віз відра, копачки, пляшки з водою, обід – і їхали нашою конячкою Мальвіною на Велике поле (так називається і справді широченний лан, який починається за крайніми хатами мого села).
А тут уже, як ті мурахи, то на одній ділянці, то на другій трудяться знайомі і не знайомі нам люди. Ми кричимо «Добрий день!», дивимося, скільки мішків стоїть уже в них, жартуємо, що самі довго спали.
Ну от ми вже й на місці. З нетерпінням чекаємо, поки розгорнуть перший рядок, щоб побачити, який цьогоріч урожай. Тримаємо кулаки, щоб бульба була, як кінське копито. Траплялося, звісно, різне, але коли зазвичай з-під грудочок свіжорозгорнутої землі рясно висипалася велика картопля, радість була неймовірною. Значить, недарма працювали, буде що їсти…
І ми з відрами й кошиками вриваємося, як у стихію, в той город і з надзвичайним ентузіазмом зі свіжими силами починаємо збирати врожай. Скільки цікавих історій чула та картопля, скільки спогадів!.. Ми любили працювати всі разом, тому що були командою. А коли на допомогу приходили родичі, то для нас, дітей, це взагалі було святом. Бо, окрім розуміння того, що здолаємо «фронт» робіт швидше, ми ще й дуже чекали смачного обіду на полі. І от, добряче втомившись, сідали дружно в тіні від воза на велике рядно, діставали хліб, сало, яйця, огірки, ковбасу, а як велика компанія – то й котлети, тушонку, варену картоплю зі шкварками, кавун, цукерки… Такого смаку й апетиту, як на полі, не буває ніде.
Потім хлопці вантажили на віз мішки і починали возити урожай додому, а всі інші продовжували збирати картоплю. І так уже до вечора, а іноді, залежно від засадженої площі, і кілька днів. А приїхавши додому, ішли, якщо було ще спекотно, купатися на річку.
Одразу минала втома – і ми наче нічого й не робили цілий день.
…А наступного ранку я йду обважнілою під холодною росою травою, сідаю на широку гойдалку на нашому подвір’ї і милуюся розкішними татовими жоржинами, що вибуяли вищими за людський зріст і палахкотять яскравими барвами. Десь іще гуркочуть у полі трактори, а я спокійно п’ю свою каву і радію, що наш урожай уже в мішках і тепер ніякий дощ йому не страшний. І слухаю, як шкварчать на кухні на пательні найкращі деруни, які готує мама. Такими ніжними і водночас хрумкими вони бувають лише із бульб з нового урожаю…
Читайте також: 27 кілограмів одних білих насушив: на Волині чоловік збирає гриби відрами (Фото).
