Волинський журналіст: «Багато років працювати проти України було просто «іншою точкою зору»...»

…тими, хто є справжнім лицем нашої країни                                                          

Війна відкрила багато дивовижних людей. Розповім про одного з них, якого трохи знаю особисто, – про Миколу Рогуцького з Радехівщини, що на Львівщині. У травні минулого року в боях біля Лимана він отримав важке поранення ніг. Воїну довелось пройти кілька кіл пекла, щоб зберегти ногу і могти ходити. З якою наполегливістю та завзяттям Микола працював над цим!

Під час марафону на Радехівщині воїн на милицях Микола Рогуцький і його 12-річний помічник Артем Шиба назбирали 181 тисячу гривень на евакуаційний автомобіль.Фото з архіву Надії ШИБИ.

 Але і для мене стала сюрпризом його ініціатива провести піший марафон, щоб зібрати кошти на допомогу армії. Микола вирішив, спираючись на милиці, іти пішки, щоб придбати евакуаційний автомобіль для побратимів, які зараз тримають фронт біля Куп’янська. Із Корчина, звідки вирушили, до Радехова – приблизно 20 кілометрів і чотири села на шляху.

Участь у благодійному марафоні взяли всі охочі. Був навіть військовослужбовець, який якраз перебував у відпустці і в той же день потім вирушив на Схід. За «касу» відповідав наймолодший учасник марафону – 12-річний

Артем Шиба, який, мов дзиґа, протягом усього маршруту натхненно переконував і дякував благодійникам за допомогу нашим воїнам. Зусилля були винагороджені – у скриньку та на банківські рахунки надійшла 181 тисяча гривень, чого повністю вистачило для купівлі евакуа-
ційного авто…

Війна, звісно, втомлює. Шокують та обурюють повідомлення про хитрунів, які, користуючись туманом війни, обкрадають державу на мільйони. Але обличчя України – не вони, а такі, як Микола Рогуцький. Справжнє лице України – це сотні тисяч, мільйони людей, які воюють і які донатять, інколи по крупинках збираючи на дрон чи машину своїм рідним, які на фронті. Люди, які вірять і роблять.

Тому просто хочеться подякувати Миколі і таким, як він, за те, що не просто допомагає побратимам, залишається у строю, а й за те, що надихає нас усіх.

…суперечкою про вину українців у війні

Рівно 15 років тому, у серпні 2008-го, коли росія вторглась у Грузію, журнал «Український тиждень» вийшов із пророчим заголовком на обкладинці – «Наступною буде Україна». Так і сталось…

Останнім часом багато говорять про те, що українці «заслужили» цю війну. Це повна дурня. Рішення вбивати і нищити прийняв путін під схвалення більшості своїх холопів. Злочинець є злочинець. Судять його, а не жертву.

Якщо злодій звик грабувати будинки, то продовжить це робити, поки його не зупинять.

Але правдою є і те, що красти він, найімовірніше, піде насамперед у хату, в якій відчинені двері та ще й повно грошей...

У відповідь на віроломні дії кремля в Грузії у 2008-му світ виголосив чергове глибоке занепокоєння, а українці пішли ще далі – через два роки обрали главою держави Януковича, який поставив громадян росії керувати

Збройними силами України та Службою безпеки, і ці особи на високих посадах заходилися завзято добивати нашу спроможність чинити опір. Досвід Грузії нас нічому не навчив і ми відчинили свій дім перед злодієм.

Це, повторюсь, не робить нас винними в кривавих злочинах росіян. Але не знімає відповідальності за незачинену хату. І спонукає до важливого висновку, який дається Україні дуже великою кров’ю: російський звір залишається звіром, навіть коли здається, що він задрімав. Тож наша хата завжди має бути перед ним закрита. На всі замки, не тільки на військовий.

Завжди.

…безкарністю проросійських політиків

Одним із тих, кому ми доручили ключі від своєї хати, був любитель «рускава міра» і «політичний син Віктора Медведчука» Нестор Шуфрич, якого цими днями звинуватили в державній зраді і посадили в сізо.

Я навіть вірю, що він насправді не хотів війни. Він просто бажав мирного перетворення України на частину росії і «єдіний народ». Не знаю, чи був він таємним агентом ФСБ із якимсь псевдо – це вирішуватиме суд (бо ж за усі ці його колекційні радянські ордени в тюрму не садять). Але в дійсності Шуфричу навіть не треба було бути завербованим шпигуном. Тому що він і так відкрито та легально працював на кремль. І це було ясно всім! І спецслужбам, які зараз за нього нарешті взялись, і ЗМІ, які залюбки надавали йому майданчики для пропаганди, і виборцям, які віддали за нього голоси. Шуфрич хизувався, що фракція ОПЗЖ – друга за кількістю у парламенті й «за нею стоять українці».

І досі ДБР розслідує справу щодо Петра Порошенка за те, що він у 2014 році віддав наказ про контрнаступ на Донбасі. Саме Шуфрич подав відповідний позов і за нього радо ще в 2019 році вхопилась нова тоді «зелена влада».

Пам’ятаєте, як буквально за тиждень до повномасштабного вторгнення Нестор Шуфрич разом зі зрадником України Мураєвим, який втік у москву, брав участь програмі «Свобода слова Савіка Шустера»? Журналіст Юрій

Бутусов не витримав, що цим проросійським покидькам надають слово, і пішов на Шуфрича з кулаками…

Але навіть під час великої війни Нестор Шуфрич продовжує очолювати у Верховній Раді… комітет зі свободи слова. Його партію заборонили, але не її діячів. І досі ДБР розслідує справу щодо Петра Порошенка за те, що він у 2014 році віддав наказ про контрнаступ на Донбасі. Саме Шуфрич подав відповідний позов, і за нього радо ще в 2019 році вхопилась нова тоді «зелена влада». Протягом багатьох років працювати проти України було просто «іншою точкою зору» і «політикою», а не злочином. І багато хто цим радо користувався.

Тож лише коли шуфричі-мураєви знатимуть, що за кожне слово російської пропаганди їх спитають, що журналісти відвертатимуться, а виборці плюватимуть їм в очі, у «рускава міра» та війни не буде шансу. Зате він буде в України.

Читайте також: «Після перегляду фільму уродженця Волині відома блогерка розповіла, як стріляла по росіянах із лука».