«Та ты xохлушка»: за 40 років нічого так і не змінилось?
Нещодавно мій син потрапив до лікарні. І без того стресова ситуація ускладнювалася тим, що лікарі вперто ставили Мартину запитання pociйською мовою. Він з усією очевидністю їх не розумів, а лікарі повторювали й були явно незадоволені, що він не дає чіткої відповіді. Їм навіть на думку не спало, що українська дитина у 2023 році може не розуміти pociйської мови. Я мала двічі це пояснити й просити звертатись українською
І це було не вперше, коли мені доводилося робити зауваження щодо спілкування pociйською з Мартином. Інструктор на картингу пояснював, де «тормоз» pociйською мовою. І тоді мені довелося пояснювати інструктору ази закону про мову. Це не вичерпний перелік історій, на жаль.
Тож нарешті внесімо ясність.
Не всі люди в Україні знають pociйську.
Ніхто в Україні не зобов’язаний говорити pociйською.
Не всі батьки ставлять дітям «Смєшаріков» і «Машу та Мєдвєдя», не всі показали малечі «Ну, пагаді!» та розповіли про найсмачніший у світі пломбір і ковбасу «по трі рубля».
І я щиро не розумію, навіщо українській дитині у 2023 році такі знання. Ба більше, я геть не збагну, чому зараз, на 10-й рік війни з pociєю, мені доводиться докладати зусиль, аби захистити свого сина від постійного втручання pociйської мови в його життя.
Саркастичне «вона прям українка» – кинуте в спину доньці військової в школі (цю фразу на свою адресу почула донька військової Ярини Чорногуз, яка єдина в класі однієї з київських шкіл розмовляє українською. – Ред.), дуже зрезонувало в моїй голові. Це майже те саме, що я почула в садочку в Харкові у 1980-х: «А тебе я корону не дам, потому что ты xохлушка, а у хохлов большие головы, ты ее растянешь».
«Вона прям українка» – «Та ты xохлушка».
Минуло майже 40 років, а закиди мало чим змінилися.
Народжуються нові покоління, але якісних змін не відбувається, бо нові покоління, виявляється, вчать своїх дітей тому самому зневажливому ставленню до української мови.
Діти, в яких двомовні батьки, далі у публічному просторі використовують pociйську (а інколи й діти україномовних батьків теж). Чому? Якщо ви говорите однією мовою з окупантами, вчите говорити нею своїх дітей, продовжуєте споживати продукти держави-агресора – вас точно не влаштовує «pycкій мір»? Навіщо ж ви свідомо лишаєтеся його частиною?
Надто довго ми вдавали, що процес переходу на українську відбудеться еволюційно. Без зусиль кожного і кожної з нас, без зрозумілої державної політики – він ніколи не буде достатнім.
Інна СОВСУН, народна депутатка від партії «Голос»
Читайте також: Про «Зраду» і Бабкіна.
