Станіслав Смолярчук: «На території Рівненської громади були розроблені туристичні вело- і пішохідні маршрути, оскільки є задум, аби вона розвивалася і в туристичному напрямку».
Як громада на Волині дала раду занедбаному озеру
«А фото любителів тягнути рибу сіткою одразу виставляли у вайбер-групу – і всі дізнавались про місцевих «героїв»…»
– Хотів би, щоб ви побували в нашому селі Гуща й побачили, який порядок навела на місцевому озері молодь, об’єднавшись у громадську організацію «Гущанські патріоти», – сказав голова Рівненської сільської ради, що на Любомльщині, Юрій Фініковський, коли мова зайшла про те, чим багатий та цікавий прикордонний край з його лісами, водоймами.
Скориставшись підказкою, дізналася, що за цими словами – багато цікавого з життя у прикордонні
«Прикро стало, що є в селі таке гарне озеро, а от порядку на ньому нема»
Детальніше про те, як громадська організація «Гущанські патріоти», зламавши давній стереотип «На наш вік вистачить», почала по-хазяйськи використовувати те, чим багатий поліський край, ми спілкувалися з активістом цієї ініціативи, місцевим фермером Сергієм Марчуком.
– Усе почалося ще в 2018 році, коли ми захотіли у себе в селі змінити щось на краще, – розповідав чоловік. – У нас, можна сказати, у кожного під хатою гарне озеро, бо воно ж знаходиться у центрі Гущі. Але як було? Рибу тут ловили хто як хотів. В основному сітками. Але якось ми побачили, що приїжджі рибалки посиділи на березі з вудочками й мали добрий улов карпа, ляща. А ми ж думали, що вони тут і не водяться. Тоді й активізувалася робота нашої громадської організації «Гущанські патріоти», яка вже була створена, – вирішили насамперед запровадити контроль на озері. Почали з роз’яснювальної роботи – якщо під час рейду бачили когось із сіткою (а то були наші ж односельчани), то не забирали знаряддя, не знищували, а лише попереджали. Потім у своїй вайбер-групі викладали фотознімки любителів тягнути рибу сіткою. І таке оприлюднення дало результат: іде чоловік до магазину – а там про нього, такого «героя», говорять. Відпадало бажання займатися браконьєрством. Згодом і малька почали запускати у водойму…
І цьогорічної весни було зариблення Гущанського озера за кошти громадської організації та Рівненської громади, яка співфінансувала добру справу. А на друге зариблення «Гущанські патріоти» мали співфінансування від управління екології та природних ресурсів Волинської обласної ради: долучилися до запропонованого екологами проєкту й виграли його. У рамках цього проєкту Гущанське озеро дослідили спеціалісти, визначили, зокрема, яка риба в ньому водиться, які види можна запускати.
– Тепер у нас в межах зони купання, – каже Сергій Марчук, – машиною якийсь горе-рибалка не заїде аж до води, як бувало раніше, – вона обгороджена. І територія довкола водойми вчасно викошена. А на березі альтанка добротна стоїть, пірс споруджено. Придбання матеріалів частково фінансувала Рівненська сільська рада, а всі будівельні роботи – за «Гущанськими патріотами». Надалі плануємо розвивати ще одну свою громадську організацію –
«Лісомисливське об’єднаня «Буг», до якого долучилося ще більше людей, враховуючи й мисливців. Односельці бачать, що ми добру справу задумали, й підтримують нас.
«У доковідний, довоєнний час у нас було багато проєктів, спільних із поляками»
На території Рівненської громади є ще два озера, на яких можна відпочивати (Королівське у селі Миловань, Велике – в Новоугрузькому). Декілька озер, котрі знаходяться в лісі, теж багатьох приваблюють. Але таки Гущанське стало найпопулярнішим. І невипадково сільська рада співфінансує і зариблення, й облаштування берегової території. Тут навіть гарна сцена встановлена. А ось задля чого вона з’явилася, то про це я дізналася від заступника голови громади Станіслава Смолярчука, який за своїми службовими обов’язками безпосередньо причетний до того, які заходи відбуваються на березі озера, наскільки вони цікаві. І з почутого від пана Станіслава й показаного ним напрошувався висновок, що Гущанське озеро, котре знаходиться у центрі Гущі, стало своєрідним центром всієї громади, до якої входить сімнадцять сіл.
Гущанське озеро дослідили спеціалісти, визначили, зокрема, яка риба в ньому водиться, які види можна запускати.
– Тут проводимо різні змагання, зокрема і з риболовлі. В кінці травня тут пройшли поєдинки з карпфішингу, в яких взяли участь п’ятнадцять команд з усієї області. Були й представники Львівщини. До пандемії, до повномасштабного вторгнення росії в Україну на зимову ловлю риби з’їжджалося 35, а то й 40 команд. Серед запрошених були наші колеги з Польщі – у доковідний, довоєнний час у нас було багато проєктів, спільних із нашими сусідами-поляками. А ще ж до великої війни родзинкою цього озера було святкування Водохреща, коли фестиваль колядок збирав тут аматорів сцени – шанувальників народної творчості...
Згадав Станіслав Смолярчук і змагання з пляжного волейболу – в нинішньому році вони проводилися вп’яте. Розповів і про вже традиційні заходи з національно-патріотичного виховання: у загальноосвітніх закладах працює гурток «Джура» – в кінці навчального року кожен із них представляє свою команду – рій. Діти з’їжджаються із триденним таборуванням – проживають у наметовому містечку й змагаються. Торік, правда, через війну цей збір було відмінено. А в нинішньому його провели за скороченою програмою – лише два дні юні козаки-лицарі демонстрували свої теоретичні знання й практичні навички.
Завдяки фотоархіву Станіслава Смолярчука є можливість немовби повернутися до події, місцем проведення яких став берег озера Гущанського, відчути їх атмосферу.
«У те, що було колись, треба заглядати, бо без минулого – нема майбутнього»
А цю фразу я почула від Станіслава Смолярчука, коли він розповідав уже про краєзнавчий проєкт, ініційований і підтриманий очільником громади Юрієм Фініковським – істориком за фахом.
І з цього приводу висловився так:
– Що він, що я любимо історію свого краю. Тож спільно із центром «Регіональні ініціативи Волині» з інтересом взялися за реалізацію проєкту «Опалин: маленьке поселення – велика історія». На території нашої громади є село Вишнівка.
Колишня його назва – Опалин. Це було місто, яке мало свого часу магдебурзьке право. Засновник його – польський шляхтич Лукаш Опалінський. Він і виборов для міста магдебурзьке право. Уже після нього Опалин був позбавлений цього статусу, хоч пізніше ще раз його надавали. У рамках проєкту ми облаштували в Гущанському ліцеї музейну кімнату, яка знайомить із Опалином (обрали цей навчальний заклад, оскільки у Вишнівці нема ні школи, ні клубу), облаштували Парк пам’яті. А ще був проведений етнічний фестиваль, присвячений Опалину, який зібрав до двохсот учасників. Не секрет, що про історію цього населеного пункту знають не всі, навіть ті, хто живе тут.
І знову ж таки гарним місцем для цього дійства, яке провели у липні, власне, на завершення проєкту, стало озеро Гущанське, на березі якого й звели сцену.
У рамках згаданих проєктів на території Рівненської громади були розроблені туристичні вело- і пішохідні маршрути, оскільки є задум, аби вона розвивалася і в туристичному напрямку. Аби, подорожуючи в нашому краї, можна було цікаво провести час, почерпнути щось нове для себе.
Спілкуючись із Станіславом Смолярчуком, не раз почула слова: «Це було до війни». Вони звучали, коли йшлося і про співпрацю з поляками, які не раз долучалися до спільних проєктів, чи просто приїждали із кемпінгами, розбивали намети й відпочивали:
– Їм на наших озерах, зокрема Новоугрузькому – тихому, малолюдному, дуже подобалося. І зараз співпрацюємо із сусідами з-за Бугу, але не так активно. І це зрозуміло, бо в час війни є нагальніші потреби: сьогодні головне завдання громади – допомагати нашим захисникам. Але я впевнений, що після Перемоги ми налагодимо ще міцніші зв’язки.
