Головне – щоб він старався і вірив, що рухається вперед.
Як мамі набратися сили на «палички й гачечки»
– Мам, я вже написав. За таке собі ставлю 8 балів. – Але це не дуже подібне на зразок учительки! Навіть зовсім не подібне. – Написалося, яке написалося
Моє четверте дитя – у першому класі. Син пише палички з верхньою та нижньою петлями – під майбутні літери у та в – і кожна з них мало подібна на попередню. Моє кмітливе дитя, яке вже й чорний гумор опановує, гарненько читає, пише так, ніби наспіх розвантажує машину дров. Мені таке спостерігати важко. Ми разом аналізуємо, куди і звідки виростає паличка, де вона перетворюється у петличку і де завершується. Однак наступна, яка виходить у сина, – знову «з іншої опери». Як же все непросто! І з наступним рядком поліпшення навіть не проглядається. Сварити не випадає, бо ж помітно, що старається. Але ж як хочеться, щоб нарешті пішло, як по маслу! Щось підказую й помічаю, що у голосі хоч-не-хоч прориваються дратівливі нотки. Таке навчанню тільки нашкодить. Здавалося б, це всього-на-всього палички. Але у мозку вже живе шкідливий у такому випадку шаблон – учительчин.
Нагадую собі, що малому таке не під силу. І зрештою це ж навчання! Лишається пристосовуватися мені. Думаю, як себе опанувати.
Спочатку вийшла на кухню – нехай дитина пробує самостійно, та, коли після повідомлення, що рядок завершений, повернулася – гірко пошкодувала, що допустила ту імпровізацію. Усі гачечки попадали ниць, як після буревію.
Наступний рядок знову пишемо разом буквально по елементах. У зошиті трохи розвидняється. Я ж тим часом згадую, як колись моя перша вчителька показувала у класі зошит однокласниці з акуратними літерками: порівняно з моїми велетнями вони були такі витончені! Тоді я мовчки заздрила. Та за кілька місяців і мені почало вдаватися. Спогади допомагають: скошую очі у синів зошит і відчуваю, що написане має на мене набагато менший вплив.
Головне – щоб він старався і вірив, що рухається вперед. Поки малий пише, уявляю, яким він буде у підлітковому віці – як буде басити оте своє «мам-мам». Скільки всього важливого попереду, аби лиш закінчилася війна!
Згадую, як минулого тижня моє дитя з однокласниками поспішали в укриття: це була перша їхня тривога у школі. Що ті палички у порівнянні з життям! Ця думка дає змогу перекинутися ще в глибше інше русло: головне ж, щоб наші діти жили під мирним небом, а з рештою ми справимося. Ще так не було, щоб палички й гачечки взяли гору над учнем і його мамою!
Маєте свої відкриття, як жити з дітьми дружно, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
Читайте також: Якщо першокласник скаржиться на вчителя: колонка мами 4-х дітей.
