Курси НБУ $ 41.32 € 42.99
Є речі, де терпілами бути не можна

98-річний ветеран СС «Галичина» Ярослав Гунько на зустрічі з Володимиром Зеленським у Канаді.

Фотоколаж із сайту telegraf.com.ua.

Є речі, де терпілами бути не можна

Ярослав Гунько, Ваффен-СС і Канада

Коротко нагадаю сюжет цього скандалу.

До палати громад Канади запросили 98-річного ветерана СС «Галичина» Ярослава Гунька. Якраз у той момент туди з візитом приїхав Зеленський. Тепер в Канаді скандал з відставками — в стилі «шок і жах, відбілюють нацистів». До того ж, щедро підігрітий послом Польщі в Канаді і міністром освіти Польщі.

Що тут не так і як виходити із цієї ситуації?

Перше. Канада з величезною активною діаспорою українців. З низкою топів з українським корінням — від легендарних хокеїстів до урядовиці Христі Фріланд. Якщо ознайомитись із біографіями цих осіб — їхні батьки і діди якраз і поїхали в еміграцію або: а) через втрату незалежності в 1920-хх, або: б) через Другу світову війну на теренах України.

Тому дуже прикро, що нехлюйське ставлення до історії і точок болю обернулось скандалом у країні з великим відсотком українців. А потім ми питаємо, чого нас не розуміють в далекій Індії чи ПАР?

Друге. Коли поляки — їхній міністр освіти та посол закликають до екстрадиції з посиланням на Зеленського пана Гунька — це маніпуляції і повна ср@к@-мотика. По-перше, уродженець Бережанського району з 1954 року живе з дружиною-англійкою на території Канади. Є канадським громадянином. І якщо за 70 років канадський уряд не знайшов підстав — позбавити Гунька громадянства чи вислати його кудись — значить їх нема. Важливо уточнити, що свою біографію пан Ярослав не коригував і нічого не приховував, тобто всі знали про його досвіди юності.

Три. У день, коли Гунько з’явився в палаті громад Ентоні Рота, який пішов щойно у відставку, представив його, як «українсько-канадського ветерана, який боровся за незалежність України проти р… і продовжує підтримувати війська, навіть на 98 році». Візитівка цілком нормальна. Коли українці вступали до 14-тої гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина», то вони вважали, що це буде ядром нової української армії нового зразка. Аби потім боротися за вільну Україну. Так, це було дещо наївно і дико, якщо врахувати, що ми втратили свою незалежність і стали м’ясом в чужих руках.

Чотири. Що робила та дивізія? Сухі цифри і дати можуть мало передати емоції. Тому найкраще шлях цієї дивізії і битву під Бродами описав Іван Багряний у «Огненному колі». Про те, як українці втратили незалежність, стали заручниками двох тоталітарних режимів і згноїли молоде покоління. Саме з цієї точки зору вправного журналіста і політтехнолога ОУН варто подавати цю трагедію.

П’яте. Мені дуже не подобається, що українців силами людей, які прогулювали історію і просто корисних ідіотів, намагаються виставити антисемітами і фашистами більше, ніж тих, кого стратили після Нюрнбергу. Здається, тут дається взнаки непроговореність, що окупація України під час Другої світової війни двома тоталітарними режимами якраз викосила наших українців єврейського походження, підбила низку міст з великою часткою євреїв. І дуже погано, що всі злочини третіх осіб чіпляють на українців. А товариші, які везли товарняками наших людей в концтабори із Бердичева, Мукачево, із Києва і так далі — нормально собі умивають руки. Бо в Канаді знайшли діда 98-років з його шляхом воїна. Але хто, хто поверне нам мільйони закатованих людей — які жили тут і розвивали міста, без залежності — їдять вони фаршировану щуку чи вареники зі шкварками?

Шість. Чи варто називати Гунька «нацистом» і «фашистом». Є документальна база щодо дивізії «Галичина». На вимогу фонду Фізенталя 1986 року уряд Канади створив комісію Дешена — вони мали дослідити переховування воєнних злочинців і ветеранів цієї дивізії. Десь півтора року комісія вивчала архіви, допитувала свідків і читала біографії осіб. І дійшла висновків, що доказів скоєння злочинів не було, сам факт членства не є підставою для судового процесу в Канаді. Нема жодних підстав, аби забирати в таких осіб громадянство Канади. Таким чином Комісія Дешена зацементувала висновок Нюрнберзького процесу, яка в обвинувальному акті — не знайшла жодного (!) доказу чи прізвища українського вояка 14-ї дивізії. Отже, польські урядовці і пан Трюдо зіграли в голий популізм.

Як же виходити з цієї ситуації?

Це гучний дзвоник, що наші нормальні говорящі історики мають вийти зі схронів і писати наукові статті та колонки в ЗМІ на західну аудиторію щодо чутливих історичних питань. Саме якісні історики, а не прости Боже — Толочко чи там Яневський.

Наші посольства мають ретельно дивитися на списки імен і пропрацьовувати антикризову комунікацію. Бо чисто морально — неприємно, що людину, яка в 98 (!) років їздить із села на мітинги в підтримку України — загадили. А самих українців виставляють вкотре терпілами і «фашистами» на радість кремля.

Коли польський міністр освіти ляпає про «екстрадицію» Гунька за злочини, які він не робив — і є два документи про це — огидно. І має бути активізація роботи істориків та якась притомна позиція Оксена Лісового та Інституту національної пам’яті. Є речі, де терпілами бути не можна.

І останнє. Варто вчитись відбивати атаки уже тут і зараз. Інакше якісь курви через 100 років розкажуть альтернативну історію, як умовне ЗСУ в Маріуполі кидало бомби і ракети на мирні квартали. А нещасна армія рф стояла і нюхала тюльпани поруч. Бо то все путін, а звичайні «вєжлівиє люді» читали вірші Єсеніна пересічним маріупольцям.

В історичних питаннях виграє той, хто перший виклав доступною мовою хронологію подій. Війни за смисли — вони такі.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА, журналістка, блогерка.

Читайте також: «Після перегляду фільму уродженця Волині відома блогерка розповіла, як стріляла по росіянах із лука».

Реклама Google

Telegram Channel