Якщо одна людина повелася з іншою по-звірячому, то чи має право ця друга вбивати третю, яка взагалі ні в чому не винна?
Що робити, якщо ви вагітні... від загарбника? Відповідь священнослужителя з Волині
«Мене зґвалтували російські солдати, їх було п’ятеро, і я завагітніла. Що мені робити – аборт чи народжувати? Я їх ненавиджу! І хто тато – не знаю». (Світлана, Запорізька область). Перш ніж розібратись, чи потрібно народжувати дитину чи ні, розберімось, чому Бог допускає зачаття при зґвалтуванні?
На мій погляд, Бог може допустити зачаття при зґвалтуванні лише з однією метою: щоби навчити людину ставитися до дітей так, як Він сам до них ставиться. Для Нього діти не бувають погані тільки тому, що в них батьки – нелюди.
Вони можуть бути покарані за гріхи батьків лише з однієї причини, якщо самі готові стати подібними до них та діятимуть так само. Однак навіть дітей, які страждають через провини батьків, Бог веде по життю особливим Провидінням. Тим, хто хворий через гріховну схильність батька або матері, Він посилає хороших лікарів або жертводавців. Сиротам дає таланти. У кожному випадку все індивідуально.
Але задум Божий завжди є Милістю, шляхом до виправлення, а не стратою. Навіть у Старому Завіті сказано: «Чому ж це син не несе провин батька свого? Бо він вчиняє правильно і всі закони Мої виконує, і тому житиме» (Єз. 18, 14–21). Бог сам не карає сина, який ще не згрішив, за злочини батька, і нікому такого права не давав.
Абсолютним міфом є і те, що аборт допоможе забути про зґвалтування. Переривання вагітності не допоможе забути пережиті жахіття, ні зараз, ні згодом. Замість одного страшного спогаду буде два: про зґвалтування і про аборт. А ще може бути таке, що після аборту ця дівчина або жінка більше не зможе завагітніти, і розуміння цього буде для неї ще більшою мукою не тільки фізично, а й найголовніше – морально і духовно. Також може статися, що вона зустріне чоловіка, якого буде кохати, а він її. Жінка захоче народити дитину від нього для продовження роду і щоб ця дитина виросла у любові, а зараз вона вже не може завагітніти, бо робила аборт, і цю процедуру зробили неправильно, і після того вона стала неплідною. А якщо друге викликає у жінки радість – це вже, на жаль, свідчить про деградацію (як і радість від смерті будь-якої людини). Виправдовуючи аборт у разі зґвалтування як учинок (не плутати з виправданням грішника та співчуттям до нього), ми опосередковано сприяємо озвірінню жінки, яка постраждала. Ми заважаємо їй зцілитися, а не допомагаємо. Треба знати, що злість і ненависть – це теж є гріхи, які їдять людину зсередини, і через це люди не можуть до кінця розкаятись у своїх гріхах, бо досі тримають цю злість і ненависть у собі. Бог цього не хоче. Він підтримує жінку у тяжкому випробуванні для того, щоб допомогти їй пройти це випробування, дати їй сили та любові пережити усе, як Він сам пережив. Для Православної церкви зачате дитя має душу. І аборт – це вбивство вже живої істоти. Тому наше завдання – переконати жінку таки народити дитину, незважаючи на матеріальні чи інші проблеми, та молитися за всіх тих, хто має сумніви.
Вагітність внаслідок насильства – небажана, як не був бажаним і статевий акт, який привів до зачаття. Проте нова людина вже існує, і ніхто не в праві вирішувати, жити їй чи ні. Ми покликані приймати її та ставитися до неї з такою ж повагою, як і до будь-якої іншої людини.
Церква і суспільство повинні підтримати жінку, яка вирішила народжувати після зґвалтування загарбником-нелюдом, а не засуджувати її, адже такий подвиг можна прирівняти до подвигу святих, бо вона зберегла душу свою та дитини, а не згубила їх.
Може бути таке, що жінка хотіла робити аборт, але не зробила, виносила дитя і після народження полюбила свою дитину, свою кровинку, яку носила під серцем усі дев’ять місяців, відчувала, як дитя рухається, і чула, як б’ється його сердечко. Є ще й інші моменти, якщо не буде любити свою ж дитину, то можна і віддати на усиновлення. Скільки є сімей, що не можуть мати дітей, хочуть, але жінка не може завагітніти. Ми вже говорили, що дитина не винна. Як ми можемо бути хорошими батьками, коли навіть не можемо зберегти ще не народжене маля?.. Як ми можемо навчити своїх же дітей любити інших?…
Є ще й така історія. Одна зґвалтована дівчина завагітніла, пішла на УЗД, після якого відмовилася від аборту. На запитання «Чому?» відповіла, що їй стало шкода цю ні в чому не винну живу грудочку, цю людинку, яка б’ється під її серцем. А вона – її мама… Чи можна сказати, що ця бідолашка не страждала або не знає, про що говорить? Просто вона зуміла зрозуміти просту річ: дитя не винне. Воно не заслуговує тієї ненависті, що належить його батькові-нелюду.
Якщо одна людина повелася з іншою по-звірячому, то чи має право ця друга вбивати третю, яка взагалі ні в чому не винна? Напевно, більшість скаже, що ні. Але ж аборт після зґвалтування – це те саме. Страждає не насильник, а невинна дитина в утробі. Насильнику ж якраз байдуже.
Отже, Церква має таку позицію, що зачатий плід уже є людиною і має повноцінну душу. Тож, вбиваючи ненароджену дитину при аборті, лікарі вбивають не якийсь набір клітин, а живу людину. Тому аборт нічим не відрізняється від убивства.
Ще в древній клятві Гіппократа лікарі-язичники клялись «не давати жодній жінці песарію для викликання аборту». Тому заборона абортів, крім випадків, коли збереження дитини загрожує життю матері, є правильним шляхом, особливо для України, адже в нас багато загиблих, убитих і ненароджених.
Переривання вагітності – це вбивство живого створіння, вважає Церква, і не важливо, від кого воно зачате, бо те, що носить жінка в утробі своїй, – невинне створіння. Це великий гріх. Однак Церква засуджує вчинок аборту, а не саму людину, яка це зробила.
Церква завжди відстоює та захищає життя. Церква не може щось дозволити чи заборонити. Кожна людина несе особисту відповідальність за свій вибір та гріх, який вчинила.
Тому Церква вчить, що життя – це дар Божий, і наш обов’язок його захищати. Зачата дитина не має голосу і не може себе захистити. Однак навряд чи хтось із дорослих погодився б, щоб і його життя забрали таким чином.
Тому Церква і суспільство повинні підтримати жінку, яка вирішила народжувати після зґвалтування загарбником-нелюдом, а не засуджувати її, адже такий подвиг можна прирівняти до подвигу святих, бо вона зберегла душу свою та дитини, а не згубила їх.
Ігор Андрес ВЕРЕТКА КАЗМІРЧУК, настоятель храму Волинської ікони Божої Матері с. Богушівка Луцького району Іоанно-Богословського деканату та храму Св. Ап. Андрія Першозваного с. Верхівка Луцького району Успенського деканату.
Читайте також: «Волинський священник із Парагваю: «Статеві стосунки – це пікантна приправа до основної страви...».
