Захисник «Азовсталі» не здався у полон, а пройшов пішки 200 км до своїх

Дізнався про війну за тисячі кілометрів від України

Олександр – так звати бійця – народився і виріс у Луганську. У 2014 році він брав участь у проукраїнських мітингах у місті, та коли ним почали цікавитися російські спецслужби, хлопцю довелося виїхати.

Після того, як юнак довідався, що двоє його друзів, які були членами «Азову», загинули, сам вирішив долучитися до цього підрозділу і боротися з окупантами...

У 2020 році хлопець вирішив повернутися до цивільного життя і оселився в Києві. Але життя у столиці йому не сподобалося: перспектива чекати все життя від зарплати до зарплати його не дуже приваблювала, тож вирішив знайти для себе якусь незвичайну і цікаву роботу. Маючи немалий бойовий досвід, Олександр влаштувався охоронцем від сомалійських піратів на цивільних суднах.

У відкритому морі зі зв’язком є проблеми. Тож про початок повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік зміг дізнатися лише 26 лютого 2022 року. Тоді він зв’язався з керівником своєї компанії супутниковим телефоном і повідомив, що розриває контракт і вимагає повернути його на Батьківщину.

«Я ніколи б не пробачив собі, якби не взяв участь у війні за Україну, а залишився десь за кордоном у безпеці, коли мої друзі виявляють неабиякий героїзм заради свободи», – пояснює боєць своє рішення покинути прибуткову роботу і кинутися у пекло війни.

 …На «Азовсталь» його разом з іншими воїнами доставили українські вертольоти.

 Свій спосіб зберегти життя

Більшу частину боїв за «Азовсталь» Олександр воював як піхотинець на передній лінії. Однак в останні тижні йому дали завдання зайнятися забезпеченням підрозділів. «Весь день ми ходили по всьому заводу, тягали боєприпаси з одного місця в інше. Відкопували їжу з розбитого авіацією складу. Потім носили це на передові позиції. І в один момент був наказ від командира – принести останні 6 снарядів для СПГ, це найважче з озброєння, що в нас залишалося. Це було 15 травня», – згадує боєць.

Після цього оголосили, що потрібно зберегти життя військових, – полон. Однак сам Олександр вирішив виконати наказ зберегти життя трохи іншим способом.

Боєць попросив свого командира не подавати його у списки для росіян, тому військового віднесли до безвісти зниклих. «Мені мій взвод потиснув руку, побажав успіху, щоб у мене все вийшло», – пригадує Схід.

Олександр зазначив, що «Азовсталь» є великою територією, фактично містом у місті. На території комбінату «було багато непримітних місць, куди людина не захоче лізти».

Боєць попросив свого командира не подавати його у списки для росіян, тому військового віднесли до безвісти зниклих.

«Ми знайшли там люки каналізаційні і знайшли хід убік. Розібрали його. Там було підземне приміщення метрів три у глибину. І ми підготували матраци, ковдри, харчі, воду. Ми планували залишатися удвох з побратимом, але в останній момент він відмовився і вирішив виходити разом з усіма», – зазначив боєць. Цей його друг уже понад рік перебуває в полоні.
Схід переховувався в цьому приміщенні (заввишки 1,2 м, довжиною 5 м і завширшки 2 м) тиждень. У темряві і тиші він обдумував різні сценарії виходу, вигадував різні варіанти, що буде казати, якщо потрапить у полон. Довго відшліфовував свої аргументи і шукав місця, на яких ворог може його викрити. Єдиною розвагою протягом цього довгого тижня було переплавляти цукор на карамель. «Коли я розробляв свою легенду, постійно ніби грав у шахи – за себе і потенційного фсбешника, який буде мене допитувати».
На сьомий день хлопець уже дуже погано почувався, запаси їжі закінчувалися. Тож ухвалив рішення виходити. Він переодягнувся в цивільне, розібрав зброю і заховав її.

«Це була ніч. Я просто почав виходити. Ворог себе демаскував, бо палив вогнища на блокпостах, голосно розмовляв, світив ліхтарями, тому я бачив, де вони дислокуються. Шукав місця, де буду проходити. Йшов достатньо довго, бо мав прислухатися до місцевості, слухати, чи є поблизу ворог. Але я зміг успішно дійти до міста (з території заводу. – Ред.). Це було щастя, коли я побачив зелені дерева, відчув вітер. Це було відчуття перемоги. Але я занадто рано розслабився...».

Після цього Олександру довелося пройти 200 км пішки в тилу ворога, стерти ноги до крові. Але він усе ж зумів здобути собі свободу.

Як саме долав цю відстань, Схід не розкрив в інтерв’ю, однак сказав, що зараз пише книжку, в якій усе розповість.

Олександр залишився чинним військовослужбовцем, повернувся у стрій і продовжує захищати Україну. У складі 3-ї штурмової бригади в роті «Крила» він виконує завдання з повітряної розвідки, виявлення, коригування та знищення ворожої бронетехніки.

Джерело: youtube-канал PRESSING.

Сергій ПЕЙЧЕВ.

Читайте також: «Волинський фермер, який встановив у селі пам’ятник Богуну, воював в Афгані, а тепер допомагає бити путіна!».