Малюк ніколи не побачить татка, але знатиме, що він у нього Герой!

Не тримав у руках зброї, а став воїном

Війна забрала у Валентини Соловей найдорожче – старшого сина Станіслава. У боях із рашистами він загинув на Донеччині п’ять місяців тому. Стас був надійною опорою для усієї родини. Тепер рідним дуже важко адаптуватися до нової реальності та знайти новий сенс у житті.

 – Втім, якось треба тамувати біль, який нікуди не зникне, підвестися на ноги та робити щось корисне заради його честі. Мозок досі відмовляється вірити, що сина немає серед живих. Син був благородним, а тому пішов нас захищати. Він був здібним, швидко опановував знання, що стосувалися електроніки чи техніки, будівельної сфери чи комп’ютерних технологій. Не стала винятком і військова служба. Стас у стислі терміни опановував сучасну зброю. Не будучи офіційно призваним до війська, їздив на полігон відпрацьовувати навики стрільби, з підручних засобів міг змайструвати рацію, разом із хлопцями виготовляв плитоноски. Він сам додумався пошити із рятувальних фольгованих ковдр плащі для військових, бо, зодягнувши таку накидку з каптуром, солдат ставав невидимим для ворожого тепловізора, – розповідає пані Валентина і силкується стримати сльози, що вже забриніли в очах...

У тому, що Стас піде воювати, рідні не мали й сумніву. Він з дитинства дорослішав не за роками, любив Україну, як мати любить власне дитя. Тож без вагань залишив свої дані у військкоматі, хоч свого часу строкової служби не проходив за станом здоров’я.

Через тиждень після одруження воїн загинув у нерівному бою. 

– Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, – відтворює хронологію подій мати Героя, – Стас проживав у Києві зі своєю ще тоді цивільною дружиною Лілею. Із першими вибухами у столиці діти, нашвидкоруч зібравши речі, поїхали на Житомирщину до батьків невістки. Саме там син зіштовхнувся з жахами війни. З місцевими тероборонівцями йому довелося проводити «зачистки» після захоплення росіянами кількох сіл області. Не мав військового досвіду, не тримав у руках зброї, але став воїном. За рекомендаційним листом він вступив до лав 59-ї бригади, 11-го батальйону роти вогневої підтримки протитанкового взводу. Навесні син планував одружитися зі своєю дівчиною. Але війна несподівано перервала їхні задуми. Вже коли був на військових позиціях, Стасу дали кількаденну відпустку для реєстрації шлюбу. Через тиждень після одруження воїн загинув у нерівному бою. Якби

Стас у складі зведеного підрозділу не вийшов на підмогу, то наших воїнів противник міг би взяти в кільце. Відбиваючи атаки ворога, Станіслав один з усього підрозділу поклав життя, щоб мали змогу жити інші.

Завдяки професіоналізму лікарів Ліля після інсульту змогла виносити сина

...Незважаючи на переживання, переоцінку цінностей, ставлення друзів і недругів, стійкість родини загиблого Героя вражає до глибини. Ангел обійняв своїми крильми Стаса в день народження молодшого брата Іллі, середульшого в сім’ї. У день свого повноліття Ілля ховав свого наставника, порадника. Хлопець довго не міг змиритися із втратою. Він рідко виходив на вулицю, не спілкувався з друзями. Разом із тим розумів, що як би боляче не було, але треба жити. Жити за себе, за матір, за молодшого брата, за воїнів, знаходити сили та ресурси в повсякденній рутині та бути корисним для інших. Свій намір Ілля реалізував, доєднавшись до команди волонтерів

«Незламні». Відомі в Україні та за її межами доброчинці облаштовують пункти незламності в містах, які постраждали від бойових дій. Нині із благодійною місією Ілля перебуває у прифронтовому Вугледарі.

 Сім’я Солов’їв відома в місті своєю багатолітньою волонтерською діяльністю. Завдяки їхнім зусиллям було придбано чимало військового обладнання, амуніції… Більше року впродовж кровопролитного протистояння за ініціативи Валентини небайдужі господині міста та вона сама випікали тонни кондитерських виробів. А її наймолодший син Яромир разом зі своїми друзями-школярами реалізовував смаколики задля потреб Збройних сил

України. За хорошу роботу діти отримали грамоту від генерала Залужного. Не шкодували члени родини при цьому не лише фізичного ресурсу та власних коштів, але й займалися логістикою, організовували благодійні збори, закликаючи людей долучитися до благородної справи – підтримати армію. Зокрема, для 59-ї механізованої бригади ЗСУ допомогли придбати автомобіль, дрони, старлінки ще до того, поки син Станіслав став її бійцем.

Як стверджує з власного доброчинного досвіду Валентина, військовим важко без волонтерів, і, щоб хлопці не зламалися, їм треба постійно допомагати, аби якомога швидше виграти цю війну.

...Дружина Станіслава Ліля дізналася, що при надії, ще під час служби коханого у війську. Від переживань за чоловіка нерви молодої жінки – майбутньої матері – дали збій: у Лілі стався інсульт. На щастя, завдяки професіоналізму лікарів вагітність вдалося зберегти. А 25 вересня у мужнього воїна народився син. Горе і щастя сталося в родині в один рік. На жаль, малюк ніколи не побачить татка, але знатиме, що він у нього Герой!

Станіслав Соловей із гідністю виконав свій громадянський обов’язок, тому рідні, близькі та ті, хто знав бійця, просять підписати петицію до 

Президента України про присвоєння Стасу звання Героя України посмертно.

 Леся МІНІБАЄВА.

У боях за Україну полягли мужні сини Волині

Юрій ПЕТРОВСЬКИЙ – боєць із міста Луцька;
Володимир САМОЛЮК – боєць родом із села Журавлине, що на Старовижівщині (проживав на Кіровоградщині);
Валерій ЗУБЧИК – боєць із селища Шацьк;
Валерій БОРСУКОВ – боєць – колишній мешканець міста Володимира (похоронений у місті Могилів-Подільський);
Анатолій МОСОРУК – боєць із міста Луцька;
Артур НОВОСАД – боєць із села Дуліби, що на Турійщині;
Сергій МЕЛЬНИК – боєць із села Куликовичі, що на Маневиччині;
Олександр СВИСЬ – боєць із села Льотниче Володимирського району;
Олександр ЯНУЛЬ – боєць із селища Цумань;
Віктор ШВАЙКО – боєць із села Міжгайці, що на Любешівщині.

Читайте також: Кадри бою в Криму: експерт розкрив хитрий задум української розвідки (Відео).