«Мій чоловік уміє бути ніжним і сердечним...»: історія для душі

Те, що нам казали, коли ми були дітьми:

«Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом»...

Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли почути ще в дитинстві.

Те, що ми хотіли б почути:

«Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився»...

Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли почути ще в дитинстві.

* * *

Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала: «Знаю, що мій чоловік уміє бути ніжним і сердечним. Він завжди є таким із нашим псом».

Бруно ФЕРРЕРО, оповідання «Те, що...» з книги «Троянда також важлива: Короткі історії для душі» (Львів, видавництво «Свічадо»).

Читайте також: 

Знайшов кохання в об’єктиві: історія на вечір.