Любов привернула скляна куля: історія для душі

Вони почали зустрічатися і проводити разом багато часу. Віктор не скупився: дарував їй квіти, прикраси і подарунки. Часто водив у ресторани, кінотеатри і музеї. Любив розповідати їй про свої пригоди і плани. Оксана  вважала, що вони щасливі разом.

Але одного дня з жахом  дізналася, що він зраджує їй із іншою жінкою. Вона побачила їх разом у парку, коли вони цілувалися і обіймалися. Дівчина не могла повірити своїм очам. Соромлячись себе, таки підійшла до них і вимагала пояснень. Віктор сказав: вони розлучаються, бо  не підходять одне одному. А все тому, що зрозумів: вона нудна, слабка і бездарна. Вона не може йому дати те, що йому потрібно, тому й не заслуговує ні на його любов, ні на продовження стосунків.  

Оксана наче аж відчула, розбивається її серце. Кілька секунд постояла, не могла сказати ані слова. А тоді обернулася і побігла геть.

Вона багато плакала і страждала. Не хотіла бачити нікого і нічого робити. Вона тільки хотіла забути про нього і про все.                                                                                                        

Але життя несправедливе. Вона не могла забути про нього і все ще любила зрадника. 

Так минуло кілька місяців...

Кілька секунд постояла, не могла сказати ані слова. А тоді обернулася і побігла геть.

Вона сиділа на лавці в парку, обертаючи в руках скляну кульку, в якій, якщо струснути, розліталося листя і падало на ошатний будиночок. Вона щойно купила її на базарі лише тому, що поряд з мамою-продавчинею стояв її маленький син.

Пішов дощ, ще більше посилююючи її біль.

Вона не помітила, як до неї підійшов чоловік у темному пальті. Коли Оксана піднялася, збираючись іти, він притримав її,  поклавши  руку на плече.

– Присядь. Послухай, – сказав він тихим голосом. – Шелесять дощі про те, чого не вимовиш словами.

Вона подивилася на нього і впізнала  обличчя. Це був її старий друг, якого  не бачила вже багато років. 

Вони зустрілися ще в дитинстві і потоваришували. Разом  гралися, навчалися в одному класі, мріяли про майбутнє. Вони дуже подобалися одне одному, але чомусь  ніколи не сказали цього вголос.

Тепер Андрій  приїхав до неї з далекої країни, де він працював журналістом. Він чув про її невдачу і вирішив побачитися з нею.  Зараз захотів сказати їй все, що відчував, але не мав сміливості.

Оксана усміхнулася йому, а на очі навернулися сльози. Вона розуміла, що вони могли бути щасливими разом вже багато років, але також знала, що для них ще нічого не втрачено.

Вона обняла його і поцілувала. 

– Дякую, що ти тут.

– Я завжди буду з тобою.

Вони трималися за руки і дивилися на кульку з листям, яка світилася у темряві. В ній був маленький будиночок із червоним дахом і димком із комина. В ньому буде жити їхня любов, а дощі шелестітимуть їм про те, чого не вимовиш словами.

Олександра ГАНДЗЮК.

Читайте також: «Мій чоловік уміє бути ніжним і сердечним...»: історія для душі.