«Донори хочуть допомагати Україні, а не кормити покидьків, що крадуть у вдови і солдата».
«Треба розмінувати територію? Кинули зеків»
Найяскравіші за тиждень думки і цитати
Коментарів політиків і відомих людей – про ситуацію в нашій країні.
Дмитро КУЛЕБА, міністр закордонних справ, про те, чому, попри сподівання кремля, Україна завжди матиме чим воювати:
«росія помиляється, якщо думає, що може «перечекати» військову допомогу Україні. Україна буде тільки сильнішати, а російська агресія провалиться.
Ми не просто веземо зброю в Україну. Ми нарощуємо внутрішнє виробництво та спільне виробництво з партнерами в НАТО і за його межами».
Олександр КОЧЕТКОВ, політтехнолог, вважає, що воювати доведеться усім:«Через війну доведеться пройти майже всім, хто здатен тримати зброю. І будуть величезні втрати – людей, промисловості, інфраструктури, житла. До цього треба готуватися – свідомо, без паніки і розпачу. Пам’ятаючи: війна й обопільна ненависть зайшли так далеко, що при капітуляції України ворог нас не пожаліє і знищить по максимуму (у геноциді його вже звинуватили, то чого стримуватися?)».
Віктор ТРЕГУБОВ, журналіст, політик, воїн ЗСУ, про себе на війні:«Мені соромно про це говорити, коли довкола стільки жаху й пекла, але всередині себе я справді радий, що нашому поколінню випало виправляти тисячолітні помилки. Що ми маємо шанс перемогти одне з найбільших зол у світовій історії й точно найбільше в наш час. Що ми буквально рятуємо планету.
Я щасливий жити саме в цю епоху. Я щасливий бути в найгероїчнішій армії людства. Я щиро не розумію людей, які свідомо втрачають цей шанс. Ви збираєтеся жити вічно? Розумію, я теж. Але я не хочу жити нудно. Для мене абсурдна сама ідея їхати кудись працювати, хоч далекобійником, хоч айтівцем, коли можна битися із драконами. Дракони страшні, але безсенсовне існування страшніше».
Петро КУЗИК, командир батальйону «Свобода», про «м’ясні» штурми росіян:«Більшість російських зеків не доживають до першої зарплати. Їх росія майже не обліковує, не забирає тіла. Бездонна яма для того, щоб набрати м’яса.
Полонені реально розповідають про загороджувальні загони, які йдуть позаду тих, кого відправляють штурмувати позиції. росія закидує трупами поля, але це приносить їм користь. Витратили купу людей, але натомість нанесли на карти наші вогневі точки. А далі їхня артилерія більш точно вражає наші позиції. Треба розмінувати територію? Кинули зеків.
росія веде війну антилюдськими методами. Як щодо українців, так і до своїх людей. Це суть росії – звикли так воювати сотні років».
Як ВАЛЕТОВ, письменник, про те, скільки триватиме війна:«На нас чекає довга війна. Можливо, що її нинішня гаряча фаза триватиме понад п’ять років (ми вже воюємо з 2014-го, просто з різною інтенсивністю), але не виключена можливість, що вона може тривати довше. Крім економіки, промисловості та логістики, ми повинні перевести на військові рейки психіку – інакше нам не вистояти».
Сергій МАРЧЕНКО, блогер, про оприлюднення американцями списку реформ, які має провести Україна, щоб і далі отримувати військову та фінансову допомогу від США:«Поява цього документа свідчить про закінчення медових місяців, коли зброю нам давали за емоційні промови. Промов уже мало. Український істеблішмент краде так багато, що донори реально задумалися, для чого їм фінансувати Бойка, Шуфрича, Шурму і жирнішу рибку. Донори хочуть допомагати Україні, а не кормити покидьків, що крадуть у вдови і солдата».
Мирослава БАРЧУК, журналістка, вважає, що українізація не буде легкою та швидкою:«Я навчалася в російській школі і дуже реготала разом з усіма, коли ми в україномовному підручнику з ботаніки побачили слово «маточка». А ось слово «пєстік» я (вдома україномовна дитина) вважала не смішним, а цілком нормальним і своїм.
У процесі деколонізації у мільйонів людей відбувається те саме з прийняттям української культури, української рефлексії як власної. Нам лише здається, що шлях до маточки легкий. Насправді ні, це складний і повільний процес, навіть попри те, що російські ракети його пришвидшили в рази».
Масі НАЙЄМ, військовий, адвокат, про проблеми поранених солдат:«Для ветеранів війна після поранення не закінчується. Вони продовжують свою боротьбу за поважне ставлення держави до них. Для них це боротьба не лише за пільги, якісне лікування та реабілітацію, а й за власну гідність. Дослідження показало багато проблем під час взаємодії поранених із державою – під час проходження ВЛК, реабілітації, адаптації. Ветеран очікує, що отримає турботу та лікування, а його заплутують бюрократичною тяганиною і вимотують сили чеканням – на рішення комісій, виплат, реабілітації».
Читайте також: «Кадиров присвоїв 15-річному сину звання «герой Чечні».
