Сергій Пшава та його син Олександр біля автомобіля, який у вересні волонтери перегнали на Ямпіль.
Поліцейський з Волині став підприємцем – і тепер доставляє автомобілі з Європи хлопцям на фронт
«А звідти забираємо побиті обстрілами на ремонт», – скромно говорить співвласник фірми PE PSHAVA S.L., котра займається міжнародними перевезеннями Сергій Пшава, який із перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну долучився до волонтерства
За останні два місяці нинішнього року сам особисто їздив на Донеччину – «був за шість кілометрів від лінії зіткнення, де війну і чути, й видно».
«Ще з 2014-го, як тільки почалося АТО, ми налагодили контакти з військовими»
У робочому кабінеті Сергія Пшави на видному місці – волонтерська відзнака, датована ще 2020 роком. Командування військової частини А2892 «висловлює щиру подяку за вагомий внесок у справу підтримки та допомоги Збройним силам України, активну громадську позицію та небайдужість у скрутний для нашої Батьківщини час». З неї й почалася наша розмова із Сергієм Леонідовичем, котрий живе із сім’єю у селі Полапи, що належить до Рівненської громади Ковельського району, від керівництва якої й довелося почути про цього волонтера.
– До 1998 року я служив в органах внутрішніх справ, – розповідає чоловік. – А якщо конкретніше – в державтоінспекції. За станом здоров’я в 2014-му звільнився. І в тому ж році став підприємцем-перевізником. Цей бізнес обрав, зважаючи на близькість до кордону. Зразу було дві-три машини. Тепер їх уже двадцять три (фірму «Любомль-авто» ми із співвласником викупили років шість тому). По суті, як тільки почалося АТО, ми налагодили контакти з військовими, яким потрібна була допомога.
Тож, коли торік 24 лютого росія вторглася в Україну, досвід волонтерства вже був. З приводу цього Сергій Пшава пригадує:
– Для охорони кордону з білоруссю приїхав 54-й батальйон 100-ї Волинської бригади тероборони. Військовим не було де розміститися, і я взявся вирішувати цю проблему – тим більш, що в підрозділі служили й мої колишні колеги по державтоінспекції. Прихисток дав їм у себе на фірмі – в нас територія велика, під охороною, є кухня. Тож облаштувалися всі тут, і вже звідси в наряди їздили. Ще до квітня нинішнього року, коли 100-ту бригаду відправили на Схід України, дехто із земляків перевівся в підрозділи, які були в зоні бойових дій. Чув, що їм потрібний транспорт, який на війні є розхідним матеріалом. Долучилися ми до вирішення цієї проблеми. Оскільки наша фірма займається міжнародними перевезеннями, то ми маємо можливість, буваючи за кордоном, купувати автомобілі. А вже звідси наші водії доставляють їх на передову. Назад везуть побиті машини, які побували під обстрілами, – ремонтуємо й відправляємо знову туди, де вони такі необхідні.
А ще, коли почалася велика війна, фірма PE PSHAVA S.L. стала перевалочною базою, куди міжнародні перевізники транспортували з-за кордону гуманітарну допомогу, яку згодом відвантажували у прифронтові регіони. А було, що й бойову техніку везли, зокрема із Сарн Рівненської області, куди вона прийшла з-за кордону, на місце призначення.
«Там, де йдуть бої, зовсім інші цінності, ніж у звичному житті в тилу»
За словами Сергія Пшави, переважно в дорогу на Схід України вирушають його водії. Тож торік він лише один раз був на Харківському напрямку, коли там уже воював дехто із земляків, котрі раніше служили в 100-й Волинській бригаді («На жаль, багатьох уже нема серед живих»). Тим часом за останні два місяці 2023-го уже двічі їздив на Донеччину.
– У серпні ми переганяли чотири машини під Слов’янськ. Там служить родич Володя, то відвідав заодно його, – розповідає Сергій Леонідович. – І син мій, який навчається в Шацькому лісовому коледжі, їздив зі мною. Прибули, почекали, поки родич вернеться з наряду, в якому був кілька днів. Коли зустрілися, то спитав його: «Як тобі тут, Володю?» – «А як... Вернувся з позиції – і слава Богу, що не вбили!». Ці його слова дуже вразили. Тут розумієш, що кожен день може бути останнім. Тож там, де йдуть бої, зовсім інші цінності, ніж у звичному житті в тилу.
Сергій Пшава, який був за шість кілометрів від лінії зіткнення, де «війну і чути, й видно – якось фосфорна бомба, яка спалює все довкруг, розірвалася за метрів 300–400», про свої враження говорить коротко:
– Війна – це страшно. І навіть чоловікам не соромно в цьому зізнатися.
Такі підприємці, як і Сергій Пшава, скидаються грішми, розуміючи, що в час війни по-іншому не можна: ти або служиш у ЗСУ, або допомагаєш тим, хто воює за Україну.
Коли мова зайшла про те, як дружина ставиться до його поїздок на Схід України, де небезпечно, волонтер сказав:
– Свариться… А ще як почула, що син заявив: «Я, тату, з тобою теж поїду!» – то довелося заспокоювати її, нібито будемо далеко від зони бойових дій. Правду дружина дізналася, коли ми вже повернулися додому.
У серпневу поїздку на Слов’янськ вирушили батько й син Пшави, а також їхній односельчанин Іван Цвид, котрий раніше був на війні, але вже звільнився за сімейними обставинами й зараз працює на фірмі міжнародних перевезень. («Захотів Іван відвідати побратимів, як почув, куди їду»). А у вересні до них долучився ще й Володимир Івасів із міста Володимира, котрий до демобілізації за станом здоров’я воював на Сході України. Цього разу гнали автомобіль на Ямпіль, де земляки боронять Україну. Щоб придбати транспорт, потрібні кошти. А вони з неба не падають. На жаль, на другому році боротьби з агресором люди вже трохи видихлися. І якщо на початку повномасштабного вторгнення росії необхідну суму можна було зібрати швидше, то тепер із цим тяжче. Тож, аби прискорити вирішення проблеми, такі підприємці, як і Сергій Пшава, скидаються грішми, розуміючи, що в час війни по-іншому не можна: ти або служиш у ЗСУ, або допомагаєш тим, хто воює за Україну.
– Ще торік в кінці лютого, – розповідає Сергій Леонідович, – пішли служити добровольцями брати Сергій і Борис Солом’янюки, В’ячеслав Остапчук, які працюють на фірмі. Перш вони були в теробороні на кордоні з білоруссю, а потім – на Запорізькому напрямку. По можливості допомагали й допомагаємо їм. Сергій, до речі, отримав поранення, він вдома на реабілітації. Борис теж потрапив під обстріл – лікувався в госпіталі міста Дніпра. Остапчук весь час у строю.
А вже сам Сергій Солом’янюк (родом він із села Машів, а живе у Любомлі), до якого згодом зателефонувала, розповів, що працює на фірмі міжнародних перевезень з часу її заснування. Тож коли пішов служити – відчував турботу: «І спальника дали, і харчі передавали, коли ще з ними було скрутно». Поранений чоловік був під селом Роботине на Запоріжжі – мав контузію, ушкодження вуха. Як висловився, ще Бог милував, тож «скоро знов на передову»...
Вже 14 вересня Сергій Солом’янюк був разом зі своїми побратимами. Про це я дізналася, коли ще раз зателефонувала йому. Та ще й, як виявилося, у день його народження! Тож привітала бійця, який похвалився, що й брат Борис після госпіталю уже з ним. А побажання зараз одне: аби він і його побратими вернулися живі-здорові додому з Перемогою!
Сподіваємося, хлопці ці слова прочитають «з перших рук», адже завдяки підприємцю Сергію Пшаві, примірники газети «Волинь» потрапляють на передову.
Читайте також: Волинські тероборонівці удосконалили американський гранатомет (Відео).
