«Є в українській нації найбільший герой, який зазнав найжорстокіших нападів і якого росіяни намагалися знищити у першу чергу, бо знали, що з ним ми нездоланні. Це – наша мова».
«Не треба нам ні лагідної українізації, ні лютої, ні жорстокої...»
– ... Зараз, як ніколи, гостро постало питання мови. Що треба робити, аби люди у Києві, Запоріжжі, Харкові, та й, зрештою, у Львові, почали спілкуватися українською мовою? – запитала журналістка «Високого Замку» у письменника Василя Шкляра, (на шаржі) автора романів «Чорне сонце», «Маруся», «Залишенець» («Чорний ворон»)
- Я про це 30 років говорю. Не треба нам ні лагідної українізації, ні лютої, ні жорстокої. Треба одне: зробити так, як в усіх державах, щоб без української мови не можна було обійтися, тебе на роботу не візьмуть без знання державної мови, ти ніхто, ти ніщо. Без мови ти – декласований елемент. І має бути цілеспрямована гуманітарна політика, якої в нас ніколи не було… Я ще з часів навчання в університеті ніколи не переходив на російську мову. Мене питали: «Ви са Львова?» Вони навіть не знали, як у Львові розмовляють, бо я розмовляв зовсім не так. У мене звичайна родина з
«Треба одне: зробити так, як в усіх державах, щоб без української мови не можна було обійтися».
Черкащини, щоправда, у колгоспі ніхто не працював. Батько був службовцем, прийшов поранений з війни. Мама була продавцем. А з дідів я нікого не знав. Правда, один дід був холодноярцем, його знайшли вбитим, називали бандитом. У нас якщо людину називають бандитом, то це означало – герой.
