Ті, хто вижив у Грозі, просять повернути братів Мамонів та віддати на людський самосуд.
«Це звірі»: що в селі Гроза кажуть про навідників смертоносного «іскандера»
Багато перевертнів та колаборантів утекли разом із рашистськими військами, яких вигнали з Харківщини, але чимало й далі спокійно живуть та сподіваються на повернення загарбників
Співробітники Служби безпеки України викрили двох зрадників, які навели російську ракету «іскандер» по кафе в селі Гроза у Харківській області, де 5 жовтня загинуло 59 цивільних – тих, хто прийшов на поминальний обід за місцевим загиблим воїном Андрієм Козирем, якого того дня перепоховали. Після обстрілу круглими сиротами залишилися шестеро дітей.
Коригувальниками виявились двоє місцевих жителів – 30-літній Володимир Мамон та його 23-річний брат Дмитро. Під час окупації вони перейшли на бік росіян, отримавши «посади» у лавах окупаційного «управління внутрішніх справ військово-цивільної адміністрації Харківської області». Одного з них призначили «водієм конвойної групи», другого – «інспектором дорожньо-патрульної служби». Коли Грозу та інші села звільнили ЗСУ, Дмитро та Володимир із сім’ями втекли до росії і продовжують роботу на ворога.
За даними СБУ, з початку жовтня цього року обидва брати почали збирати інформацію про заплановане перепоховання загиблого українського захисника в селі Гроза. Водночас вони розуміли, що внаслідок російського удару неминуче загинуть мирні жителі – їхні знайомі й односельці, зокрема й інформатори...
За свідченням журналіста NV Сергія Окунєва, який приїхав у Грозу одразу після ракетного удару 5 жовтня, місцеві жителі вже тоді в розмовах згадували колишніх сусідів, які втекли в росію, як катів і колаборантів.
Зокрема, Лариса Шевченко (ім’я жінки змінено з міркувань безпеки) заявила, що сім’я Мамонів одразу після приходу окупантів погодилася співпрацювати з росіянами й має стосунок до низки злочинів.
Серед них жінка назвала обшуки у своєму домі, погрози розстрілом її чоловіку, а також викрадення й відправлення в катівню сина. За підрахунками Окунєва, місцева мешканка, яка пережила окупацію, 11 разів під час 20-хвилинної розмови назвала Мамонів «фашистами».
Тепер ті, хто вчора працював на ворога, сміливо ходять вулицями й сміються нам у вічі. Страшно, що таке горе може знову повторитись, бо «ждунів» залишилося ще багато.
Окрім Дмитра й Володимира, які, за даними СБУ, стали коригувальниками російського удару «іскандером», Шевченко згадала Сергія Мамона, їхнього батька, і ще одного його сина – Олександра. За її словами, уся сім’я була в числі колаборантів. СБУ станом на сьогодні не згадує Сергія й Олександра Мамонів як підозрюваних.
«Ще до війни батько Сергій Мамон працював із моїм чоловіком. Я потім йому якось кажу: «Тобі не соромно? Ти ж разом із чоловіком моїм працював». А він каже: «Ну і що?». Це звірі», – говорить Шевченко.
– Мені довелося пережити окупацію, і після неї я вже нічого не боюсь. У це важко повірити, але староста Грози, який теж загинув від російської ракети, здав мене окупантам, – розповіла «Фактам» інша жителька села, Світлана (ім’я теж змінено). – Останні приходили на роботу, дали добрих стусанів, одним словом, «спілкувались». Потім старостою займались працівники СБУ, неодноразово перевіряли на детекторі, але цього було замало, бракувало паперових доказів. Ба більше, вже пройшов рік, як Шевченківську громаду звільнили, але маємо лише два вироки з реальним терміном. У всіх інших – позбавлення на 10 років права перебувати на тій чи іншій посаді. І це при тому, що доказів уже достатньо. Та тепер ті, хто вчора працював на ворога, сміливо ходять вулицями й сміються нам у вічі. Страшно, що таке горе може знову повторитись, бо «ждунів» залишилося ще багато. Ми пишемо заяви в органи, але поки що без результатів.
Жінка каже, що серед загиблих був і хрещений батько навідників. Щодо мотивів злочину, Світлана допускає, у зрадників «була особиста неприязнь до бійця Андрія Козиря, якого того дня перепоховали, адже він мав чітку патріотичну позицію, родина була досить активною». Очевидно, росіяни сподівались, що на похоронах буде багато військових, хоч у цілях безпеки тепер залучають тільки військовий караул.
До речі, власник кафе – теж колаборант, досі вважається депутатом Шевченківської селищної ради від ОПЗЖ. Після деокупації він отримав вирок, що 10 років не може займати державні посади. На похоронах його не було...
Читайте також: Військова Відьма: віддала дітей бабусі і пішла в армію.
