З війни Василь Збудовський прийшов у рідну школу назавжди (Фото)

«Він завжди був і буде світлим для всіх і кожного з нас»

Цьогоріч 29 березня газета «Волинь» увічнила добре ім’я Василя Збудовського публікацією «За три дні до загибелі Героя з Волині його 2-річний син уперше защебетав у телефон слово «Тату!..». А на церемонії відкриття меморіальної дошки, здавалося, всім своїм золотом засумувала осінь, знову пригадуючи разом із людьми його надто коротке, але незабутньо славне життя.

Він народився 30 серпня 1978 року у селі Борочиче колишнього Горохівського району в багатодітній сім’ї. Закінчив місцеву школу, навчався в автошколі в Горохові, отримав диплом будівельника в Луцькому училищі №2. Працював спершу за професією, а відтак робітником на місцевому цукровому заводі. Чудово оволодів верховою їздою та знімався у кінофільмі «Тарас Бульба» в ролі козака, і це було знаково.

Згадуючи, як гарно жив, не стримували жури за ним, мовчазного зізнання, що рану у серцях від цієї важкої втрати не матиме сили загоїти навіть час. 

…У 2014 році наш Василь із козацькою сміливістю воював з ненависним ворогом за Донецький аеропорт і Дебальцеве. Він зумів останнім вийти з оточення і вивести з нього бойових побратимів та командира, за що з рук Президента Петра Порошенка отримав перший орден «За мужність» ІІІ ступеня та став героєм фільму Євгенії Харків «Я вірю, що закінчиться війна», знятого в 2018 році журналістами газети «Волинь».

А потому цей скромний чоловік, людина слова і діла, неймовірний друг та невтомний господар із почуттям виконаного обов’язку захисника-патріота разом із дружиною Наталією виховував такими ж совісними, щирими й чемними трьох дітей. Заради них і України після повномасштабного російського вторгнення знову одним із перших став у ряди захисників. 22 березня 2023 року під час ведення бойових дій у районі населеного пункту Вільшана Куп’янського району Харківської області в результаті мінометного обстрілу Василь Збудовський загинув.

«За нашим Василем ніхто не стримував сліз»

Під час відкриття меморіальної дошки на честь Героя, який віднині щодня доброзичливою усмішкою зустрічатиме всіх біля входу у школу, прозвучало багато теплих вдячних слів. Віддати данину поваги воїну Світла, якого побратими за життя називали Гарантом позитиву, з квітами та зворушливими спогадами прийшли його найрідніші люди, працівники й учні ліцею, друзі, однокласники, жителі села Борочиче, де з родиною мешкав захисник, громадські активісти, волонтери Валентина Маціюк, Віталій Гладун, Андрій Лебезун, земляк-учасник АТО Олександр Лизун, голова Мар’янівської селищної ради Олег Басалик, депутати цієї ради Марія Ковальчук, Ігор Богонос, Микола Прокопчук, Оксана Тарасовська, представники відділу освіти, постійні спонсори ліцею ТзОВ «Волинь-Агроцентр», жителі багатьох довколишніх сіл. Згадуючи, як гарно жив, не стримували жури за ним, мовчазного зізнання, що рану у серцях від цієї важкої втрати не матиме сили загоїти навіть час.

Учасники зібрання хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять усіх загиблих захисників України. Почесне право відкрити меморіальну дошку пам’яті було надано мамі загиблого Лідії Петрівні та його дружині Наталії.
Настоятель храмів Святого пророка Божого Іллі та Святителя Миколая отець Андрій Андрусик освятив пам’ятну дошку та помолився за упокій душі загиблого. Гості та учні ліцею поклали квіти до меморіальної дошки.
Адресуємо вдячність Ростиславу Швецю, який її  виготовив безкоштовно, учасникам духового оркестру «Любарт» Волинського фахового коледжу культури і мистецтв ім. Ігоря Стравінського та їхньому художньому керівникові і диригенту, заслуженому діячу мистецтв України Миколі Чорному за професійне виконання державного Гімну України та патріотичних пісень, усім, завдяки кому Україна буде й свято берегтиме з роду в рід, з покоління в покоління імена своїх синів-Героїв! 

 

 

 

 

 

Читайте також: «Сумна звістка з передової: на фронті загинуло п'ятеро Героїв з Волині».