Переселенка з Краматорська тепер допомагає із Горохова на Волині бити ворога 

 

 Літ десять тому завдяки інтернету Віра Миколаївна захопилася плетінням з паперової лози. Скільки красивих креативних речей створили відтоді вмілі жіночі руки, не порахувати. Майстриня із Краматорська завжди щедро роздаровувала їх рідним, друзям, знайомим і незнайомим людям, які, забачивши ту красу, неодмінно хотіли милуватися нею в своїх світлицях.

На запитання про проблеми переселенців відповідає, не вагаючись: «Їх не було, відколи сюди приїхали».

А воєнної весни 2022 року оригінальні плетенки пані Віри з’явилися й у волинському Горохові. Студенти й викладачі з волонтерського центру «Твори добро» Горохівського фахового коледжу ЛНУП, який із початку війни ярмаркує випічкою, сувенірами, смаколиками, щоб виручені кошти слугували Перемозі, тепер повагом відрекомендовують авторку щосуботньої ринкової експозиції з паперової лози: «Це робить наша Віра Миколаївна Швець. Вона переїхала жити до нас із Донеччини!».

Пані Віра сміхається щасливо, розповідаючи про внуків Павла, Катерину і Юлію.

 «Війна змусила роз’їхатися всю нашу родину»

Цьогоріч у березні Господь благословив героїню цієї розповіді зустріти 72-й рік народження. Її материнської любові, наче сонця, завжди вистачало синам Валентинові й Вікторові, доньці Ользі.

Усміхається щасливо, розповідаючи про внуків Павла, Катерину і Юлію.

Невимовний біль вчувається у словах, коли згадує про смерть 47-річного сина Валентина. В 2017 році він загинув від кулі на одному з блокпостів.

Здається, поважні літа й пережите горе не торкаються сивиною світлої душі цієї Берегині. У юності вона мріяла бути продавчинею й свого часу закінчила торговельний технікум. Працювати за облюбованою спеціальністю не судилося, зате без роботи жінка не була аж до свого від’їзду з Краматорська. До 24 лютого 2022 року, коли Україна прокинулася від вибухів, була контролеркою міської автостанції. Того рокового ранку теж збиралася на роботу, та війна зруйнувала звичне життя.

Разом із родичами пані Віра наважилася переселитися на досі не бачену Волинь. З міста виїхав і син Віктор з родиною, а донька Ольга знайшла прихисток у Німеччині. Влітку запросила маму туди на гостини, вмовляла залишитися у багатій країні.

– Все там гарно, все добре, та мова чужа і люди нерідні, –  усміхається моя співрозмовниця, заговоривши знову про Горохів.

 

 

 

«Вже більше хочеться сказати українське слово»

Ще на початку нашої розмови зауважую, як гарно у вустах східнячки звучить рідна мова. А потому й запитую, як бесідувала в російськомовному Краматорську?

– Суржиком, – не лукавить моя співрозмовниця і додає, що в Горохові їй із кожним днем хочеться все називати українськими словами.

Горохівчан жінка вважає дуже хорошими людьми, а містечко – спокійним, красивим і по-домашньому затишним. На запитання про проблеми переселенців відповідає, не вагаючись: «Їх не було, відколи сюди приїхали». Пригадує, як спершу жили в гуртожитку коледжу. В його кімнатах почувалися комфортно, бо мали всі побутові зручності, а тривогу про невідомість на чужині заспокоювали привітність і гостинність усіх, з ким щодня знайомилися, спілкувалися, ставали друзями.

За привітність Віра Миколаївна дякувала працівникам коледжу паперовими сувенірами, аж доки добра слава про їх оригінальність і хист рукодільниці не докотилася до координаторки волонтерського руху коледжу, викладачки економічних дисциплін Галини Гайди.

Знайомство було зворушливим, й відтоді Віра Швець із Краматорська є чи не найповажнішою літами волонтеркою відомої на Волині волонтерської команди викладачів і студентів «Твори добро» Горохівського коледжу, очолюваного Олегом Жельчиком.

«Її творчого цвіту є багато по всьому світу»

Невдовзі пані Віра з родичами перебралася у приватний дім. Велику оселю переселенцям безкорисливо передала для проживання знана на Горохівщині і Волині родина Кленків.

– Господарі дали нам можливість користуватися всім, що є в хаті, повністю облаштованій для комфортного життя. Ми платимо лише за комунальні послуги, – захоплено говорить Віра Миколаївна про доброзичливу вдачу людей, за яких молитиметься довіку.

Від вишиванок її старійшини Марії Олександрівни Кленк вона теж у захваті, але нинішніми довгими вечорами завзято береться за улюблене ремесло, щоб кожної суботи на ринку, на прилавках, за якими торгують студенти й викладачі волонтерського центру «Твори добро», було вдосталь красивих шкатулок, квітів, кошичків, кульок… Словом, фантазії майстрині не позичати, а задля Перемоги вона ладна прихилити небо захисникам і всім, хто виборює її в тилу.

За рідним Краматорськом, звісно, сумує. У місті залишилася рідна сестра Надія, проте Горохів Віра Швець уже називає рідним. Жінка каже, що протягом півтора року багато горохівчан стали її хорошими друзями. Їхні віра, привітність, єднання у важку хвилину допомагають знаходити силу, щоб робити свій внесок у Перемогу.

З любові до людей і творять золоті руки такі чудові вироби з паперової лози. До слова, є вони вже в Америці, в Польщі, Канаді й багатьох інших країнах світу. Одну з них горохівські футболісти дорого продали нещодавно на благодійному турнірі в Данії. Кошти також долучили до суми, зібраної на потреби ЗСУ.

* – «Цей обліковий запис на сайті volyn.com.ua створений та обслуговується за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю відповідальністю редакції газети «Волинь» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».

Читайте також: «Горохівщина запрошує волинян на знакову подію».