Букет сонячних квіток у зношених черевиках. Історія на вечір

Тобі здається, що інколи короткі знайомі дороги стають довгими, схожими на листопадові вечори, які крадуть шматки дня й ховають у величезних кишенях сердитих сірих хмар.

Час приміряє твої взувачки. Ось ці, черевички на підборах… Ти закинула їх у найдальший куток у шафі. Уже й забула, як цокала в них осінніми тротуарами.

А ці чобітки… Вони так личили до маленької чорної сукні.

Ці туфельки… Цього року знову їх не носила…

«Колись взую, – виправдовуєшся перед Часом, якому геть не цікаві твої кросівки. – Ти ж розумієш, головне, аби зручно. І легко. Ноги ниють від модного взуття. Та й настрій не той… Усе змінилося».

Час мовчки слухає виправдання, споглядаючи на твою улюблену світлину. Ти там така… така… В очах стільки сонця! Вітер розвіває легенький шалик. Він схожий на крила. Тоді ти літала…

«Коли це було…» – зітхаєш.

Час не погоджується з тобою. Навіть якщо втомилися крила, літати можна у спогадах – навідувати милі серцю місця, мандрувати у мріях. Зрештою, накинути на плечі легкий шалик…

…Стук-стук… задріботів дощ на підвіконні.

«От бачиш, ні легкого шалика, ні підборів наразі не треба», – переможно усміхнувшись, кажеш Часові.

А він вдихає аромат твоїх парфумів, якими давно не користувалася. Цей вишуканий тонкий запах упереміш із дощем та опалим листям такий хвилюючий і дивний. І носити його легко.

«Ну, так…» – киваєш на знак згоди.

Час майже непомітно усміхається. Оминає твої кросівки, аби не зашпортатися через довгі шнурівки.

«Завтра очікується підвищення температури повітря, буде сонячно…» – прогнозує синоптик.

«Може, справді, вигуляти черевички, – міркуєш. – Чи шалика і парфуми…»

…Можливо, колись і в твої зношені черевики Час поставить букетик сонячних квіточок за те, що…

Ольга ЧОРНА.

Читайте також: Він назвав картину «Єва». Історія на вечір.