«Тепер залишилося трошки апаратуру підтягнути – і на бойовий виліт!».
«Я більше не вірю, що держава мене забезпечить зброєю»
Військовослужбовиця ЗСУ Тетяна Чорновол, яка раніше била ворога з вітчизняною «Стугною», на своїй сторінці у фейсбуці розповіла, що перейшла на керування FPV-дронами, і пояснила, чому так сталося
Не пишу у фейс, бо кожну вільну хвилинку останні місяці вчуся новій справі – літати. Вчуся на бойових. Беру ноут із грою-симулятором на позиції, а також трохи від’їжджаю від «передка» і літаю над полями.
Для мене важко, я ніколи не грала в забавки на компі, але постійні тренування – і я злупаю цю скелю.
Чому FPV? (FPV-дрон – це безпілотник, яким керує оператор у спеціальних окулярах, що дають змогу йому безпосередньо спостерігати за польотом, ніби він сам летить. – Ред.). Я навіть не думаю про демобілізацію, тому вчуся. На війні, якщо не будеш опановувати різну зброю і вчитися, – ти труп.
Чому FPV? Тому що я можу їх купити сама, мені можуть купити друзі. Я більше не вірю, що держава мене забезпечить зброєю.
За майже два роки війни в забезпеченні ракетами «Стугни» проти танків нічого не змінилося. Тобто їх як не було, так і немає.
Літом у нас була така історія: на позиції піхоти йшло 8 одиниць броні (різної – і бмп, і БТР, і танк), а в нас – лише 3 ракети «Стугни». Двома спрацювали, одну притримали, щоб стріляти у випадку, коли ворожа «броня» вийде на наших. Не дійшла. Очевидно, взяли ми їх на понт. Москалі не знали, що ракет більше немає, розвернулися і втекли з півдороги…. По тих, що відходили, не стріляли. Адже ракету треба було лишити, щоб злякати наступну атаку. А вони були такі вразливі під час відходу. Ех, спалили би всіх…
Чому така біда з ракетами? А тому, що виробництво цього року – 1 ракета на місяць на установку. У мене 2 установки – 2 ракети на місяць. Якщо мені потрапляє третя, це значить, що я в когось із колег забираю. Як так можна працювати?
А як збільшувати виробництво, якщо КБ «Луч» душать перевірками і кримінальними справами? Як збільшувати, коли замовлення і фінансування мале. Те, що коїться навколо КБ «Луч», демонструє, що Міністерству оборони «Стугни» не потрібні, генеральному штабу «Стугни» не потрібні, «величному» «Стугни» не потрібні.
Ми потім ці 30 кг пошкодженої ракети тягнули під обстрілом, щоб врятувати. Спали з нею в обнімку в окопі.
Нам на фронті потрібні, але, на жаль, ракети, на відміну від FPV, я купити не можу….
А ще зброя не розвивається. Нам, ПТРК (протитанковому ракетному комплексу. – Ред.), дуже потрібна більша дальність, такі ракети – на 6 км – у КБ «Луч» є. Проте Міністерство оборони (МО) і Генштаб (ГШ) їх не замовляють.
Нам потрібні осколково-фугасні. Їх треба більше, ніж кумулятивних. За два роки війни це дійшло до МО і ГШ тільки зараз. А це означає, що ракети з’являться хтозна-коли. Те, що потрібні термобаричні, ні до кого зверху ще не дійшло...
Ціна ракети для нас – як ціна життя. Якось нас ворог накрив. Осколок відсік головку осколково-фугасної ракети. Зарядженої в «Стугну». Останньої. Ми потім ці 30 кг пошкодженої ракети тягнули під обстрілом, щоб врятувати. Спали з нею в обнімку в окопі. Вивозили, щоб віддати на ремонт, адже найдорожча начинка у хвості. Вона вся ціла була… Думаєте, нам її відремонтували? Відправили на утилізацію. Нібито вибухонебезпечна... А ми з нею спали, як з рідненькою «бусінкою», пораненою. Такі у нас відчуття до ракет. І, впевнена, її можна було ремонтувати... Просто кому треба возитися, крім нас?
Я знаю, якщо втрачу «Стугну», нової не буде. Ви не уявляєте, як ми ризикуємо своїм життям заради установки. А ще нам тупо щастить – у нас «Стугна» пережила потрапляння в радіусі 3 метрів: міномета, танка і сау…
Я так більше не можу. Розумію, що вічно щастити не буде. Я вже не вірю, що держава забезпечить мене зброєю. Добре, що технологія FPV дає можливість мені забезпечувати себе автономно. Навіть із суми моїх бойових за місяць вистачить купити 4 дрони. Це в 4 рази більше, ніж 1 ракета «Стугни», яку мені дає держава на одну установку. Тому це дає мені надію…
Отож, хоч як важко нам, «чайникам», які ніколи не літали, починати все з «нуля», але мусимо лупати цю скелю… Іншого виходу немає. А ще велика радість від того, що почало вдаватися. На початках хотілося все кинути… А тепер залишилося трошки апаратуру підтягнути – і на бойовий виліт!
P.S. На завершення трохи гумору… Нас у взводі зараз вчиться літати двоє. Я літаю сидячи, Олексій стоячи (на фото). Це тому, що я дівчинка, а він хлопчик? Га?
Тетяна ЧОРНОВОЛ, журналістка, громадська діячка, політик, воїн ЗСУ
Читайте також: У Луцьку діти збирають гроші на авто для 14-ої бригади (Відео).
