Війна 12.11.2023, 13:00

«Мамо, пофарбуйте волосся!». Колонка головного редактора «Волині»

У цій статті я маю написати, що нарешті розпочалася передплатна кампанія на 2024-й рік

І насамперед – оголосити, що Укрпошта збільшила свої послуги з доставки удвічі – і це у час війни, коли майже нема рекламодавців.

Тому, щоб ви мали можливість нас виписувати, ми знизили видавничу вартість газети, порівняно із 2023-и роком; що журналісти навіть на київських пагорбах не опротестували цього поштового підвищення за доставку, бо їм прямо сказали, що тоді взагалі не будуть приносити в оселі друкованих видань...

А кому пожалітися? Як відомо, кожна влада ненавидить журналістів, а нинішня – особливо (крім, звісно, трубадурів із «Марафону єдиних новин», які виспівують-виграють за наші з вами гроші про успіхи у «створенні нових робочих місць» і що через кілька тижнів будемо «пити каву у Ялті»). І нема в нас олігархів Палиці та Івахіва, які можуть своїм кишеньковим ЗМІ через своїх кишенькових депутатів у кишенькових радах і громадах виділяти гроші з казни. Тому єдині наші олігархи – це Ви: наші передплатники.

От як «олігарх» Євгенія Харків із села Скригове колишнього Горохівського району. Вона 15 місяців чекала чоловіка з фронту. За цей час вишила 15 ікон, аби святі уберегли її Михайла. Вберегли. Михайло Харків пішов на фронт під псевдо Баян, адже викладав музику у школі, проте вже після першого бою із росіянами став Ураганом, «бо добряче дали прикурити москалям». Після його повернення пані Євгенія створила унікальний календар про випускників школи, які служили в Афганістані чи захищали Україну в зоні АТО, допомогла нашій редакції відзняти фільм про атовців Горохівщини – «Я вірю, що закінчиться війна».

На жаль, перебування під російськими фосфорними бомбами не лишилося без сліду для її Михайла – і Герой помер від онкохвороби. Здається, у такій ситуації мають опуститися руки. Але – ні! Не в характері Харкових! Син Віталій замінив тата на фронті, а пані Євгенія протягом останніх місяців збирає печиво, закрутки, ліки – і розвозить по волинських госпіталях.

Ще один наш передплатник-«олігарх» – Лариса Новосад, яку називають «Руками Бога на землі». Мама трьох дітей, син якої народився із синдромом Дауна. Здається, як тут не впасти у розпач... Але пані Лариса не тільки адаптувала свого Валентина у суспільство (юнак працює баристою в першій у країні інклюзивній кав’ярні і здобуває медалі для України на світовій спортивній арені), а й створила надпотужний волонтерський осередок у Луцьку на вулиці Драгоманова. Щодня їй телефонують військові з найгарячіших точок фронту й просять про допомогу. І не тільки захисники, а загалом ті, у кого війна забрала майже все. Тож телефон пані Лариси не замовкає ніколи: комусь із воїнів потрібна аптечка, хтось із біженців залишився без ліків чи взуття... Приєднайтесь до вайбер-групи «СТАРЕ МІСТО», побачите, яку неоціненну справу робить ця маленького зросту жінка, якій цьогоріч влітку ми вручили журналістську премію «За служіння суспільству» імені Степана Сачука. Хоча остання розмова з пані Ларисою вийшла доволі сумною: «Ми таку благодійну акцію для ЗСУ провели у Колках – богатирський турнір «Котигорошко», приїжджав сам Василь Вірастюк – найсильніша людина на планеті, а влада до цього заходу майже не долучилася...».

Але і в цій ситуації ми знайшли вихід: передамо додаткові примірники у роздріб, тобто грудневі випуски «Волині», «Цікавої газети на вихідні» і «Так ніхто не кохав» зможете купити у ваших листонош...

Як «олігарх»... моя мама. Моя найкраща у світі МАМА! Наша Ганна Павлівна з початку великої війни раптом стала «сива ластівка, сиве сонечко...», «хоч була у неї золота коса». «Мамо, а чому ви не пофарбуєте волосся?» – кажу-прошу при зустрічі. – «Купила ще перед Великоднем фарбу для волосся. Але думаю: мій син на фронті, а я буду фарбуватися... Ні, приїде Олег із Перемогою – тоді і пофарбую. А мамі солдата пасує і сивина....».

Ще один «олігарх» уже з пів на восьму ранку чекав мене біля дверей редакції. Першим автобусом приїхав із Прилісного, що на Маневиччині. Микола Дубровський передплачує нас із 1970 року (до слова, головний редактор «Волині» народився у 1974-му). А покликала його у далеку дорогу несправедливість: чоловік стверджує, що на станції обслуговування його автомобіль замість поремонтувати, навпаки, – навіть пошкодили.

Звертався до правоохоронців. А від них – лише відписки. «І де мені шукати справедливість?» – бідкається чоловік.

А ще щомісяця ось уже півтора року до нас звертається колишня викладачка англійської і просить, щоб допомогли їй переказати... тисячу для ЗСУ. Чесно говорю пані Валентині: «Купіть хоч раз на ці гроші собі фруктів чи овочів...» – «Ні, – відповідає. – Я дам тисячу, а Порошенко її подвоїть – стане дві тисячі, а це вже якась буде хлопцям підмога» (Фонд Порошенка і «Справа Громад» на кожну внесену громадянами на рахунок гривню додає для ЗСУ свою. – Авт.)...

І так щодня до нас приходять або телефонують такі «олігархи», які на своїх плечах і тримають газету «Волинь». Ось уже 85-й рік.

Отож, нарешті розпочалася передплатна кампанія на 2024-й. Цього року із запізненням у півтора місяця. Тому керівництво Укрпошти прийняло рішення... відмінити передплату на грудень 2023 року. А це означає, що майже у дві сотні осель, де мешкають люди, які не мають фінансової змоги передплачувати газету на більший термін, а регулярно це роблять помісячно, – не потрапить газета «Волинь». Що тут скажеш: монополіст, яким є Укрпошта, може все, хоч і заявляє, що «передплата на видання не закінчується ніколи».

Але і в цій ситуації ми знайшли вихід: передамо додаткові примірники у роздріб, тобто грудневі випуски «Волині», «Цікавої газети на вихідні» і «Так ніхто не кохав» зможете купити у ваших листонош... Обов’язково це адресно проконтролюємо.

І про найважливіше: тепер місячний комплект «Волині» буде коштувати як два буханці хліба. Нічого не буду судити в час війни про хліб духовний, просто оприлюдню цікаву арифметику з цього подорожчання: із вартості місячного примірника газета «Волинь» отримає 28 гривень (з яких маємо заплатити за друк, папір, зарплату своїм працівникам, гонорари дописувачам, оренду приміщення і комунальні послуги, витрати на транспорт), а Укрпошта – 32 гривні (17 + 15)! Що ж, розуміємо: вона «вчасно доставляє періодику в кожен куточок області».

Тож, друзі, завтра зустрінемо разом!

P.S. Мамо, а волосся Ви все ж таки пофарбуйте.

Реклама Google