Старовинні вишиванки з колекції волинянки Марії Доліновської магічно допомагають ЗСУ

…що раніше непотрібні дрібнички нині стали дуже затребуваними

Пригадую, в дитинстві найбільш цікавим і таємничим приміщенням вважалося горище. Якщо нам із сестрою з дозволу батьків вдавалося туди добратися, то могли годинами переглядати те, що зберігалося роками й десятиліттями. Старе взуття, праски, шматки натуральної шкіри, інструменти, металеві коробки, банки, колишні підручники, господарський реманент – словом, те, що на той час було в хазяйстві зайвим, але, як вважали старші, будь-якої миті могло знадобитися.

Згодом, коли вже технічний прогрес поволі добирався до нас, відкрилися «ворота в Європу», час від часу проводилася так звана чистка: все старе, зайве викидали на сміття. І хоч спротив був, бо батьки казали, що «всяке може бути», нам здавалося, що оте «всяке» буде не на гірше.

Але таки правду кажуть: «Шляхи Господні незбагненні…» – життя, як і доля, непередбачуване. Велика війна принесла великі проблеми й нові запити.

Пригадайте, якою тривожною і важкою була минула зима. І не для нас, які, хоч терпіли незручності через вимикання світла, та були в теплі. А для наших захисників… Скільки всього знадобилося, щоб почати виготовляти буржуйки, які могли хоч якось порятувати хлопців у люті  холоди в окопах і бліндажах. Скільки різного підручного матеріалу шукали ентузіасти, які взялися виготовляти такі пічки на колесах! Бачила це й у виробничих майстернях Нововолинського центру профтехосвіти, й на подвір’ї, де розташований офіс волонтера Валерія Курстака. А пам’ятаєте, як усі дружно збирали бляшанки на окопні свічки? У шахтарському місті одним із перших їх почав виготовляти разом із сім’єю та однодумцями підприємець Олег Селедець. І тепер, напередодні зими, знову у свічках є потреба. І волонтери закликають не викидати використані баночки, яким знайдуть призначення.

Зараз активно продовжує збирати одяг до етнографічного альбому «Над Бугом-рікою», де будуть вміщені фото стародавніх сорочок Прибужжя.    

Є також прохання приносити ємності з-під дитячого харчування, куди складають печиво або інші продукти й відправляють на фронт. А потім ця тара служить, щоб уберегти харчі від гризунів.

Потрібні також матеріали, з яких можна зробити устілки. І, звісно, тканина темного чи білого (для зими) кольору для плетіння маскувальних сіток. Коли торік побачила в магазині секонд-хенду відому волонтерку Наталію Лізарук-Волохату з оберемком вживаних речей, то подумала: «Ще недавно майже з кожної хати таке виносилося до смітників і вивозилося на полігон побутових відходів»…

Натрапила недавно на повідомлення про потребу у використаних електронних сигаретах, які необхідні для того, щоб створити системи скидання вибухівки для дронів ЗСУ. А ще для тих же потреб просять пошукати зайве «сміття»: жовті коробочки, у які ховають іграшку всередині «кіндера», затискачі пластикові від хлібобулочних виробів, пластикове упакування з-під шипучих ліків, пластикова зелень чи декоративні рослини будь-якого кольору…

І цей перелік можна продовжити. Тому, якщо не завжди можемо допомогти фінансово нашим Збройним силам, то хоча б не будьмо байдужими, коли читаємо такі оголошення-заклики. Не забуваймо, що наближається зима, яка, швидше всього, буде не легшою за минулу. Бо війна триває, і нам за всяку ціну треба вистояти.

…як ентузіасти продовжують патріотичну справу і в найскладніші часи

Я – про Марію Доліновську – нововолинську збирачку старовинного одягу, фольклористку, краєзнавицю, волонтерку, без участі якої не обходиться жодне свято в місті й окрузі. Про авторитетну людину, якій разом із чоловіком  довірили вітати українським короваєм предстоятеля ПЦУ Епіфанія під час його візиту в Нововолинськ у травні цього року.

Коли на початку повномасштабної війни зустрілися з нею, у Марії Василівни, як і в кожного з нас, була розгубленість і тривога. Тільки вона, окрім своїх рідних, які в ту пору перебували у столиці, хвилювалася за ще одне своє дітище – безцінну колекцію українського вбрання, збиранню і плеканню якого присвятила десятки літ життя. Тоді жінка спакувала все спершу в поліетиленові мішки, потім у звичайні. Вже проробила декілька варіантів евакуації цього скарбу в залежності від ситуації. Аби не пропало! Аби залишилося для нащадків! На щастя, збереглося вбрання в надійному місці.

Потім пані Марія започаткувала благодійну акцію – проєкт-етнофотосесію у вишиванках зі збору коштів для наших захисників. Знаєте, скільки жінок тоді зголосилося! Вона разом із чоловіком Ярославом багато допомагала волонтерам коштами.

Неповторне національне вбрання із колекції Марії Доліновської ставало окрасою багатьох благодійних заходів, на яких присутні не лише збагачувалися знаннями про особливості й унікальність вишивки, її сакральний зміст, й щедро жертвували на ЗСУ.

Незважаючи на складний час, пані Марія знаходить вільні години для спілкування з різними аудиторіями: учнями,  молоддю, слухачами Університету вільного часу. Саме з її ініціативи як голови громадської організації «Русовичі» проводиться багато патріотичних заходів.  І головне – вона не зупиняється на досягнутому. Зараз активно продовжує збирати одяг до етнографічного альбому «Над Бугом-рікою», де будуть вміщені фото стародавніх сорочок Прибужжя. І майже щотижня їй приносять віднайдені сорочки, вишиті в різні періоди нашими предками. Найцінніші експонати зроблені ще на засланні в Сибіру. Пані Марії родинні колекції довіряють. І за кожною вишиванкою – своя історія, інколи трагічна.

Дочка  Марії Доліновської Оксана якось написала, що в мами є мрія – відкрити музей прибузьких вишиванок. Віримо, що з Божою поміччю вона здійсниться! 

Читайте також: Житель Ковеля отримав квартиру, на яку чекав з 1989 року.