Світлина воїна з котом виявилася останньою в житті...
Перед смертельним боєм розвідник врятував 11 мешканців і сфотографувався з котом
На стіні київської багатоповерхівки на вулиці Анни Ахматової, 4 відкрили 50-метровий мурал, присвячений воїнам-добровольцям, які загинули, захищаючи нашу державу. На ньому зобразили командира взводу розвідки добровольчого батальйону ОУН Олексія Мовчана із котиком на руках
Боєць із позивним Тінь, який у 2014–2016 роках брав участь в АТО, загинув під час виконання бойового завдання 1 травня 2022 року на Донеччині в районі Великої Новосілки. Того трагічного дня Олексій разом із побратимами врятував з-під завалів зруйнованого російськими окупантами будинку 11 мешканців. Постраждалих наші воїни через заміновану дорогу переправили у безпечне місце. Побратим Микола Ладан сфотографував Героя із переляканим котиком, який бігав поруч. Дорогою назад воїни потрапили під обстріл противника. Осколками Олексію Мовчану посікло все тіло. Та смертельними стали ті, які влучили в голову…
Постраждалих наші воїни через заміновану дорогу переправили у безпечне місце.
«Почули крики людей, яких завалило в погребі. Розкопали їх...»
Микола Ладан, парамедик добровольчого батальйону ОУН, служив разом із Олексієм Мовчаном. Саме він і став автором останнього фото бійця з позивним Тінь. Пригадує, що то був важкий бій – четверо відважних захисників проти осетинського спецназу.
– Того дня ми розташувались на позиції у Великій Новосілці, половину якої контролювали окупанти, – розповів «ФАКТАМ» Микола Ладан. – Почули, як пролетів танковий снаряд й здетонував у дальню стіну будинку, тобто дім зловив усі уламки. Зрозуміли, що щось не так, і пішли на дорозвідку. З одного будинку вийшли цивільні люди, яких ми просили тікати, бо дуже небезпечно. У них на подвір’ї бігав котик. Олексій узяв його на руки. Я на мобільний телефон зробив серію фотографій, які й виявились останніми. Далі ми почули крики мешканців, яких завалило в погребі. Розкопали їх. Серед них були діти із сильними контузіями. Люди не розуміли, що відбувається. Плакали та просили, щоб їх не вбивали, бо думали, що ми росіяни. Далі потрібно було їх вивести, щоб вони не потрапили під обстріли окупантів.
Раптом почали працювати БТРи, висаджуватись два КамАЗи окупантів. Від наших позицій це десь 150−200 метрів. Нас четверо: Лівша, Полтава, Тінь та я. У нас почався вогневий бій. Вони нас бачили, ми їх. Потім тиша, яка здалась мені вічністю… Я стою та цілюсь у той бік, де росіянин, повертаю голову до Олексія, й перед моїми очами пролітають два ВОГи з підствольника. Один на траву впав, другий під Олексія залетів. Я бачив, як в останній момент він схопився за голову... Буквально пів секунди – і ще таких чотири прилетіли… За Олексієм далі лежав Лівша, але Тінь прийняв на себе масу уламків, критичним став у голову. Чесно кажучи, я до останнього тримався, щоб не дати волю сльозам. А вже на прощанні з Олексієм таки дозволив собі емоції. Світлини воїна з кошеням я потім передав його дружині, які, власне, й стали основою муралу.
«Ми планували зустріти старість разом»
– Хотілося, щоб цей стінопис став символом патріотизму, сміливості, мужності та людяності, – пояснила ідею створення муралу «ФАКТАМ» дружина Героя Юлія Мовчан. – Зображення перенесла на будинок сімейна пара – художники Віталій Гідеван та Олена Нойна. Вдячна, що погодилися здійснити мій задум, за те, що направляли на цьому шляху, давали рекомендації та поради. За те, що підтримували, коли опускалися руки. За створення такого шедевра, який нагадуватиме усім про високу ціну, яку ми платимо за свободу. Референсом до зображення стала остання світлина Олексія, зроблена побратимом за кілька хвилин до загибелі. На ній він із тим самим котиком. Мурал створений частково за мої кошти, а частково – за підтримки небайдужих людей.
З одного будинку вийшли цивільні люди, яких ми просили тікати, бо дуже небезпечно. У них на подвір’ї бігав котик. Олексій узяв його на руки.
...Друзі кажуть, що Олексію подобалося дарувати коханій живі квіти. Він презентував їй квіти навіть на свій власний день народження. А тепер Юлія попросила всіх приносити хризантеми у горщиках, аби їх можна було висадити поруч із зображенням її романтичного чоловіка, який ніколи себе таким не вважав, але насправді був романтиком.
– У нас було дуже щасливе, хоч і коротке спільне життя. Планували зустріти старість разом. Льоша жартував, що буде буркотливим дідом... Ми дуже хотіли мати дітей, але не судилося. Збиралися всиновити дитину чи дітей, які залишилися сиротами. Зараз маю намір зробити це самостійно, – витирає сльозу Юлія.
Вікторія МИКИТЮК
Читайте також: Пам'ятаємо: на Волині рідним загиблих Героїв вручили посмертні нагороди.
